Історія ліквідації та репресій проти Української греко-католицької церкви в СРСР

Російська імперія систематично здійснювала спроби ліквідації Берестейської унії ще за часів поділу Речі Посполитої у XVIII столітті. Радянська влада, не приховуючи своїх намірів, поновила ці спроби після окупації західноукраїнських земель у вересні 1939 р., що до цього входили до складу Польщі. Пропагандистський наступ супроти греко-католицької церкви розпочав журнал «Комуніст», який 9 жовтня 1939 року звинуватив її структури у співпраці з «польською буржуазією» та антирадянській агітації. В той же час було закрито 20 греко-католицьких видань і розпочато вилучення релігійної літератури з бібліотек і книгарень. Були закриті семінарія і монастирські новіціати.

Спроби ліквідації церкви у 1939-1941 роках

22 жовтня 1939 обрані на псевдодемократичних виборах Народні збори України проголосували за декрет про націоналізацію всіх греко-католицьких будов, включно із церквами і монастирями. Функціонування греко-католицьких організацій було заборонено, а священики проголошені «суспільно непридатними» i обкладені високими податками, до 15 тисяч рублів щорічно. Митрополит Андрей Шептицький видав 9 жовтня 1939 пастирський лист, в якому підкреслив трудність нової ситуації для церкви і підкреслив необхідність виховання дітей та молоді в дусі греко-католицької віри.

Проте насправді темп атеїзації суспільства не відповідав сподіванням сталінської влади, що й схилило владу до підвищення видатків на антирелігійну кампанію, яка провадилася засобами зв'язку, комсомолом і Спілкою войовничих безвірників. Збільшено і натиск на школи з вимогою введення у програми атеїстичних предметів. Паралельно з атеїстичною кампанією також почалися спроби впровадження впливу на Галицьких теренах Російської православної церкви.

Поновлення наступу у 1944—1945 роках

Влітку та восени 1944 року радянська армія зайняла Східну Галичину, а також Закарпаття з греко-католицькою єпархією в Мукачево-Ужгороді. 1 листопада 1944 року у Львові, у віці 79 років, помер митрополит Андрей Шептицький. Митрополичий престол обійняв Йосип Сліпий, який ще у грудні 1939 року був призначений помічником і наступником Андрея Шептицького. Проте вже в квітні 1945 Й. Сталін затвердив план з 10-ти пунктів, опрацьований діячами української компартії, котрий закладав ліквідацію Греко-католицької церкви та посилення православних структур в Україні. 11 квітня 1945 р. НКВС заарештував митрополита Йосипа Сліпого, а також 4 галицьких єпископів: Григорія Хомишина, Івана Лятишевського, Никиту Будку та Миколая Чарнецького.

Львівський псевдособор 1946 року: підготовка та проведення

Льві́вський «собор» 1946 ро́ку, або Льві́вський псевдособор — псевдособор (8–10 березня 1946 року), скликаний у Львові згідно з планом НКВС СРСР із ліквідації Української греко-католицької церкви. Сценарій «собору» був підготовлений і керований за директивами патріарха Російської православної церкви Алексія I та органів радянської влади. Постанню «Ініціативної групи» і скликанню «собору» передував масовий фізичний і моральний терор органів НКВС у 1944–1946 роках над усіма ієрархами греко-католицької церкви в Галичині з митрополитом Йосифом Сліпим на чолі.

Для організації процесу було сформовано склад учасників «Ініціативної групи»:

Оскільки жодного єпископа УГКЦ на цьому «соборі» не було, згідно з канонічним правом, Львівський «собор» був лише неканонічним зібранням. Саме тому як УГКЦ, так і вся католицька церква, вважають це зібрання псевдособором. Кандидатури учасників «Львівського собору» скрупульозно підбирали працівники органів НКГБ УРСР, а тому його результати були наперед визначені. Згідно з доповідною запискою, серед делегатів від духовенства було 144 агенти спецслужб, що становило 64 % від загальної кількості.

Результати та наслідки «собору»

«Собор», в якому взяли участь 216 представників місцевого духівництва і пастви та делегація московської патріархії, одностайно ухвалив рішення за ліквідацію Берестейської унії 1596 року, себто розриву з Ватиканом та возз'єднання з Російською православною церквою. У дійсності «собор» був неканонічний, бо його скликання і ухвали порушили церковні канони; ще перед «собором» три члени Ініціативної групи перейшли на російське православ'я.

• 8 березня 1946 року — прийнято постанову про ліквідацію Берестейської унії.
• 1946–1949 роки — поступова ліквідація греко-католицької церкви в Закарпатській області.
• 1950 рік — ліквідація церкви на Пряшівщині та в Чехословаччині.
• 1989–1990 роки — ліквідація наслідків псевдособору та вихід УГКЦ з підпілля.

Після подій 1946 року УГКЦ стала підпільною: репресії, переслідування, загроза заслання і смерті не змусили людей відмовитися від своєї віри. Церква жила, служила, стояла, була зі своїми людьми, дала світу численні приклади праведності і залишила нащадкам скарб великої та справжньої віри.