Театр в Україні в кінці XIX – на початку XX ст
Головним осередком театрального життя другої половини 19 ст. стало провінційне місто Єлисаветград (нині Кіровоград). Ще з 1864 р. тут активно діяв самодіяльний театр, у якому робили свої перші кроки майбутні творці українського театру. Саме тут почалася історія професійної сцени.
Театр корифеїв та його засновники
Перший професійний український театр — це театр корифеїв. Його було відкрито 1882 року в Єлисаветграді, і в цей рік український театр відокремився від польського та російського. Засновником театру був Марко Лукич Кропивницький, що володів усіма театральними професіями.
Після нього найдіяльнішим був Микола Карпович Садовський, що боровся за українське слово та український театр за часів їх заборони. Як актор Садовський відзначався винятковою пластичністю, простотою, глибиною і щирістю почуттів. Він уславився в героїчно-історичному та героїчно-побутовому репертуарі.
Розвиток театру в Галичині
Важливою віхою став Театр Української Бесіди (до 1914: Театр Руської Бесіди) — перший український професійний театр 1864—1924. Відкриття галицького професійного театру «Руської Бесіди» сталося у Львові 29 березня 1864 року, а перша вистава відбулася у приміщенні Народного дому. Театр обслуговував Галичину й Буковину, а також гостив на своїй сцені таких майстрів, як Марко Кропивницький, Микола Садовський і Марія Заньковецька.
Видатні драматурги та їхній внесок
Михайло Петрович Старицький
Михайло Петрович Старицький — український письменник (поет, драматург, прозаїк), театральний і культурний діяч. Великий внесок зробив Старицький в українську драматургію. В історії української драматургії він відзначається як видатний майстер гострих драматичних ситуацій і сильних характерів.
Особливе значення мають його історичні драми: «Богдан Хмельницький» (1897) та «Маруся Богуславка» (1899). Також значну популярність здобула драма «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1890).
Іван Карпенко-Карий
Іван Карпенко-Карий — український письменник, драматург, актор, ерудит, брат Миколи Садовського та Панаса Саксаганського. На його честь названо Київський національний університет театру, кіно і телебачення. Усього І. Карпенко-Карий написав 18 п'єс, які стали основою репертуару.
Панас Саксаганський
Панас Саксаганський — визначний український актор, режисер, драматург і педагог школи М. Кропивницького, корифей українського побутового театру. У режисерській роботі відзначався надзвичайною докладністю, знав усі п'єси напам'ять. Як акторові йому була притаманна реалістично-психологічна метода роботи над ролею з чіткими зовнішніми деталями. Він мав передусім талант коміка, переважно з сатиричним забарвленням.
Таблиця: Основні п'єси Івана Карпенка-Карого
| Рік написання | Назва п'єси |
|---|---|
| 1883 | Бурлака |
| 1886 | Мартин Боруля |
| 1889 | Сто тисяч |
| 1899 | Сава Чалий |
| 1900 | Хазяїн |
| 1903 | Суета |
| 1904 | Житейськеє море |
Творча спадщина акторів
Слід зазначити, що Панас Саксаганський був найбільш відомий виставами драм І. Карпенка-Карого. Він виконував ролі Возного («Наталка Полтавка»), Бонавентури та Голохвастого. Микола Садовський, своєю чергою, був першим Командором у «Камінному господарі» Лесі Українки та блискуче втілював образи Богдана Хмельницького та Сави Чалого.