Українські таємні вищі студії у міжвоєнному Львові на початку 1920-х років

Улітку 1919 року Українська Галицька армія була змушена під тиском польського війська покинути західноукраїнські терени, перейшовши Збруч. Поміж іншими турботами, які постали перед українським населенням Галичини, було й питання національної освіти, зокрема вищих студій. У цій сфері справи виглядали не найкраще. Нововстановлена польська влада наказом від 14 серпня 1919 року закрила всі українські кафедри у Львівському університеті, які існували за австрійського управління.

Продовжувати навчання у закладі дозволили лише тим, хто був польським громадянином або служив у польській армії. Зрозуміло, що за таких обставин, й одразу після завершення польсько-української війни, двері університету для української молоді фактично було зачинені. А тим, хто розпочав навчання в попередні роки, довелося покинути навчальні аудиторії. Це спонукало українську інтелігенцію та студентство організувати громадський освітній рух.

Організація та діяльність студентських об’єднань

У серпні 1920 року відновило діяльність товариство українських студентів під назвою "Академічна громада". Вони вимагали відновити українські кафедри у Львівському університеті. Уже через рік учасниками об’єднання стали майже 500 осіб. "Академічна громада" перетворилася на важливий центр молодіжного життя українців Галичини. У межах товариства діяли наукові гуртки, що складались із трьох відділів і 25 кафедр. Фінансово та організаційно їх підтримували такі інституції:

• Наукове Товариство ім. Т. Г. Шевченка;
• Товариство Українських Наукових Викладачів ім. П. Могили;
• Ставропігійський інститут.

Водночас 1920 року відновив діяльність також й Український студентський союз. Його президія 1 травня 1921 закликала українських студентів, які досі навчалися у польських вищих навчальних закладах, бойкотувати навчання та підтримати ідею створення Українського університету у Львові.

Формування структури таємного університету

"Університетська" ідея була серед тем для обговорення і під час Крайового студентського з’їзду, що відбувся на початку липня 1921 року у Львові. У резолюції форуму висловили вимогу "творення повного українського університету". Для цього делегати зібрання створили Комітет Української Молоді. Паралельно із цим з’їздом відбулася нарада викладачів та професорів українських студентських курсів.

Згідно з планами, навчальний заклад мав забезпечувати підготовку на кількох напрямках:

Будні та особливості навчання спудеїв

У кожного зі спудеїв був свій шлях сюди. Хтось лише нещодавно закінчив якусь із українських гімназій в Галичині (як-от Академічну у Львові). Хтось уже встиг побути в окопах Першої світової війни та пізніше повоювати за рідний край проти польських жовнірів і, повернувшись до мирного життя, вирішив продовжити навчання. Єднало в цей час усіх їх бажання здобувати вищу освіту рідною, українською мовою. І в контексті рідної, української ідеї. Освітня система міжвоєнної Польщі такого не пропонувала. Тому і стали студентами Українського (хоч і таємного) університету.

Заклад дозволяв розпочати зокрема й медичні студії. Студенти цього дня сиділи не за партами, а мали практичне заняття з анатомії. Наочних матеріалів для навчання не бракувало – поруч із підручниковими малюнками та муляжами інколи спудеї мали можливість вивчати будову людського тіла із… реальних решток. Як-от кінцівок із кістками, м’язами та сухожиллям. З цим пов’язана і одна курйозна історія. Одного разу очільник "Центрального Союзу Українського Студентства" Петро Ґан зустрів в центрі Львова двох колег, які несли важку сумку. Як виявилося, в сумці була нога покійника, яку хлопці несли на анатомічну секцію Українського університету.