Історико-етнографічний мистецький альбом Гончара І.М. «Україна та Українці». Том «Галичина»

Історико-етнографічний мистецький альбом Гончара І.М. «Україна та Українці» презентує том «Галичина: Львівська, Івано-Франківська, Тернопільська області». Цей фундаментальний проєкт — творчість Івана Гончара, створена у період з кінця 1960-х до початку 1990-х років. Колекція включає іконопис, малярство, фотографії, одяг, аксесуари, зброю, прикраси, тканини, рушники, кераміку, писанки та вироби з дерева.

Характеристики тому «Галичина»

Обліковий номер видання КН-12743/1-12743/126. Час створення охоплює кін. 1960 — поч. 1990 років. Надходження до музею оформлено як дарунок від Петра Гончара.

Історичний контекст регіону

Австрійська Галичина від кінця XVIII ст. до Першої світової війни була простором, де відбувався господарський і культурно-освітній поступ. У цей час у складі Австро-Угорської монархії Галичина стала нафтовим Клондайком та Ельдорадо — одним зі світових центрів видобутку "чорного золота". У столиці Галичини з'явилася перша на українських землях газета, запущено дирижабль, залізничний потяг і трамвай, на базі дрогобицької нафти винайдено гасову лампу. Там з'явилися перші українські партії, наукові товариства, студентські об'єднання, кооперативні структури, парамілітарні і скаутські організації.

Карпатський край кінця ХІХ — початку ХХ ст. став П'ємонтом не лише для українців, але й поляків та галицьких євреїв. Така подорож в австрійську Галичину дозволить краще зрозуміти трагедію і велич історії не лише цього краю, але й всієї України, яка завжди прагнула єднання та миру.

Дивізія «Галичина»: між історичною правдою та міфами

Мабуть жодна військова формація часів Другої світової війни не має навколо себе стільки міфів, скільки дивізія «Галичина». Справжня історія існування дивізії є маловідомою сторінкою для загалу українців, адже багато хто продовжує послуговуватись тим уявленням, що було нав’язано російською історіографією.

Спростування популярних міфів

• Міф про нацистську ідеологію: Всі національні підрозділи армії Німеччини, що були укомплектовані з числа іноземних добровольців, підпорядковувалися структурі СС. Своїй службі в СС українські вояки завдячують не своїй «нацистській фанатичності», а усталеним правилам, що існували в німецькій армії.
• Мотивація добровольців: Українські солдати не йшли воювати за перемогу нацизму. Як зазначав Володимир Клос: «Ми погодились, що будемо боротись лише проти більшовиків».
• Національний інтерес: Професор Володимир Кубійович наголошував: «Ми мусимо узяти в руки зброю, бо цього вимагає наша національна честь, наш національний інтерес!».

«Сину, люби Україну понад усе!» — ці слова Ореста Васкула пояснюють, чому молодь 1943 року записувалася до дивізії. Вони рвалися на фронт, щоб нарешті боротися за Україну, знаючи, що таке СРСР. Найбільшим прорахунком української політики щодо національної історії є те, що на державному рівні подібні історичні фальсифікації не спростовуються.