Освальд Шпенґлер: історія як доля та морфологія культури

Шукаючи інтелектуальних праотців європейської нової правиці, ми часто натрапляємо на ім’я Освальда Шпенґлера (1880-1936), знаменитого німецького мислителя, який зчинив чималий культурний вплив на європейських консервативних інтелектуалів в часи, що передували Другій світовій війні. Його культурний песимізм вклав ім’я Шпенґлера в уста тисяч інтелектуалів по всьому світу, і можна стверджувати, що поява нових правих свідчить про відновлення інтересу до його похмурих пророцтв.

Морфологія та біологія історії

Шпенґлер був одним із перших, хто намагався встановити закономірності росту та занепаду культур, націлюючись на придання своєму дослідженню детерміністичної та конкретної наукової цінності. Результатом його старань стало написання «морфології історії» – як почасти визначають його роботу – хоча й, можливо, його робота заслуговує бути перейменованою на «біологію» історії. Адже, зважаючи на схильність Шпенґлера розглядати культури як живі та органічні сутності, котрі можуть бути як вражені хворобами й пошестями, так і демонструвати ознаки здоров’я, сам термін «біологія» може здаватися більш відповідним.

Перш за все, Шпенґлер відкидає абстрактне поняття «людства». Людський рід для нього – набір розрізнених народів, що протистоять один одному, й ріст і смерть у кожного з них власна. Шпенґлеру було добре відомо, що поняття «світової історії» охоплює вражаючу кількість могутніх і своєрідних культур, кожна з яких має свою форму, свою пристрасть, своє життя і свою смерть.

Циклічність та «пори року» культур

Шпенґлер уявляє кожну культуру як таку, що проходить крізь різноманітні цикли чи історичні «пори року». На такий циклічний потік історії неминуче наштовхується кожна культура, хоча історична пора може різнитися в залежності від народу, географічного регіону або епохи.

• Весна: рання пора культурного розквіту.
• Літо або осінь: період зрілості культури.
• Зима (Цивілізація): період, застиглий у саморуйнуванні, кінець культури, який Шпенґлер називає цивілізацією.

Кожна культура проростає у своїй «піднесеній безцільності», й людина ніколи не подужає обернути цей процес. Встановлений історичний цикл є рівносильним і для царини політики та державного управління – кожен політичний процес проходить крізь початковий період дозрівання та врешті-решт завершується занепадом.

Прусські чесноти та критика марксизму

У праці «Прусські чесноти й соціалізм» Шпенґлер поставив собі за мету «звільнити німецький соціалізм від Маркса». Його переформулювання ідеї соціалізму зводилося до того, щоб перенести її зі світу Zivilisation, що асоціюється із Заходом, у німецький світ Kultur. Шпенґлер вважав марксизм спадщиною матеріалізму й позитивізму ХІХ сторіччя, а отже, таким, що не враховує суб’єктивні та психологічні виміри життя. Натомість прусські якості стосуються долі, інстинкту та органічного, тоді як марксизм є раціоналістичним, неромантичним контртипом.

Соціалістичні чесноти за Шпенґлером – це німецькі чесноти: вірність, дисципліна, безкорисливе самозречення та самопожертва, що ставлять благо національної спільноти вище за особисті інтереси. У Пруссії влада належить цілому, індивід служить цьому цілому, яке є суверенним.