Історія світового туризму: від Античних часів до сьогодні

Мандрівників почали називати туристами тільки у позаминулому столітті, але люди подорожували ще задовго до нашої ери. Якими були подорожі і як вони змінювалися з часом? До Міжнародного дня туризму, який святкують 27 вересня, редакція «О, Море» розповідає історію туризму, взявши за основу підручник Марти Мальської, Наталії Паньків і Анни Ховалко.

Мандри в Античні часи: перші путівники і закордонні паспорти

У Античні часи багато мандрівок мали суто діловий характер. У сучасному світі їх можна було б назвати відрядженнями, проте тривати могли ці робочі поїздки кілька років. Нові шляхи і місця шукали з метою торгівлі чи колонізації інших земель. Відомі вчені, як-от Геродот, мандрували і писали книги про побут, звичаї, клімат невідомих територій. Древні греки подорожували переважно морем, адже всередині країни були погані дороги. Сушею мандрували часто пішки або на конях. Тоді люди мандрували з метою лікування, паломництва чи на Олімпійські ігри.

У Римській імперії були чудові дороги, тому розвивався внутрішній туризм: там були карти доріг з поштовими станціями, де можна було переночувати, а кожні 15 миль будували державні готелі. Приблизно за 100 років до нашої ери в Римі вже були туристичні бюро, вони давали мандрівникам путівники і довідники, де писали не тільки маршрут, а відомі пам’ятки на шляху, готелі і ціни. У Римській імперії вперше туристи почали ділитися на багатих і бідних: на узбережжі Неаполітанської затоки будували дорогі курорти з мінеральними лікувальними водами, а Байя був найдешевшим курортом. За правління Цезаря вводилися спеціальні документи на в’їзд, на кшталт закордонних паспортів, а туристи вже тоді заповнювали митні декларації.

Середньовіччя: паломники і гільдії «готельєрів»

Основними мандрівниками цього часу були паломники. Для них робили перші паломницькі путівники. У цей час у Європі засновують університети, тому охочі вчитися були «мандрівниками за знаннями». Якщо ви були мандрівником того часу, і мали трохи грошей, то подорожували б у легкому дво- або чотириколісному екіпажі. У 14-15 столітті майже у всіх великих містах Європи були гостинні двори, де можна було переночувати за невеликі гроші. Згодом власники заїжджих дворів почали створювати професійні організації, які мали правила як для закладів, так для відвідувачів. Наприклад, власну гільдію заснували трактирники у Флоренції.

Історичний туризм та світова спадщина

Історичний туризм (історико-культурний туризм) — це різновид туризму, метою якого є відвідання місцевості, пов'язаної з історією та історичною спадщиною. Виділяють чотири принципи історичного туризму:

• активне сприяння у збереженні спадщини місцевості — культурного, історичного та природного;
• підкреслення і виділення унікальності спадщини місцевості щодо інших регіонів;
• створення у місцевого населення почуття гордості і відповідальності за унікальну спадщину;
• розробка програми розвитку туризму на основі використання унікальної спадщини місцевості.

Нижче наведено дані про деякі визначні об'єкти, що є центрами світового історичного туризму:

Україна в історії туризму

У часи Стародавньої Греції на території сучасної України ймовірно почали використовувати лікувальні грязі лиманів Криму. Про це писав Геродот, який мандрував на Причорномор’ї. Після прийняття християнства Київ став одним із центрів паломництва Східної Європи. Паломники з Київської Русі відвідували Єрусалим, Константинополь, Назарет, Афон, Києво-Печерську лавру та різні монастирі. Територією Київської Русі також мандрували купці, адже вона розташовувалась на шляху «з варяг у греки».