Як виникла наука історія: етапи розвитку та видатні постаті
Періодизація розвитку історичної науки включає два основні етапи: донауковий та науковий. Донауковий період тривав від античності до ХVІІІ ст., представляючи собою літературні оповіді про минуле. Науковий період розпочався від ХІХ ст. до сучасності і знаменував перехід від опису минулого до дослідження.
Порівняння періодів розвитку історії як науки
Визначте спільне і відмінне між історичними дослідженнями різних періодів розвитку історії за допомогою наступних даних:
| Критерій порівняння | Донауковий період | Науковий період |
|---|---|---|
| Характер викладу | Літературні оповіді про минуле; історія як повчання. | Перехід від опису минулого до дослідження. |
| Об'єкт опису | Опис окремих подій, епізодів життя, життєписи видатних людей. | Історичні дослідження проводять фахівці. |
| Методи та установи | Відсутність спеціальних наукових установ. | Створення спеціальних наукових установ; використання наук-помічниць історії. |
Перші історичні описи українських земель
Чому Геродот взявся за написання історії? На початку своїх «Історій» він зазначив: «Я зібрав і записав відомості про минулі події, бажаючи, щоб не опинились у забутті діяння народів». Геродот вважається першим відомим дослідником українських земель. У четвертій книзі своїх «Історій» він помістив географічний та етнографічний описи території сучасної України, яку тоді населяли скіфи. Саме завдяки праці Геродота ми багато знаємо про побут і звичаї скіфів, а також жителів грецьких міст-держав у Північному Причорномор’ї.
Археологічні пам’ятки про давніх істориків
Під час розкопок у давньому місті Херсонес було знайдено три фрагменти плити з білого мармуру. На плитах вчені дослідили напис давньогрецькою мовою, у якому йшлося про давнього історика, який жив у Херсонесі в другій половині ІІІ ст. до н. е. Згідно з джерелом, це був Сіріск, син Геракліда, який «появу Діви ретельно описав, прочитав, і про ставлення до царів Боспора розповів, і колишні дружні відносини з містами дослідив».
Літописці та збереження історичної пам’яті
Збиранню згадок про давні часи та збереженню історичної пам’яті велику увагу приділяли за княжої доби — часів Русі‐України і Королівства Руського (ІХ–ХІV ст.). Історичні твори того часу називаються літописами. Літописи (від слів «у літо») — оповіді, у більшості з яких події викладео в хронологічній послідовності за роками. Найдавнішим літописним твором, що зберігся до нашого часу, вважають «Повість минулих літ». Роботу над текстом літопису в 1113 р. завершив легендарний монах Києво-Печерського монастиря Нестор. Нестор Літописець був надзвичайно освіченою людиною і стверджував: «Книги вчать нас..., бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості».
Історична наука та історична пам’ять: ключові відмінності
Варто нагадати про різницю між історичною наукою й історичною пам’яттю. Історичну пам’ять можна описати як сукупність знань про минуле — щодо фактів, інтерпретації цих фактів і зв’язків між ними — які поділяє певна спільнота. Вона обов’язково емоційна, міфологічна, пов’язана з суспільними ритуалами. Натомість наукова історія прагне об’єктивності, перевіряючи різні джерела та враховуючи різні точки зору. Вона відповідає всім критеріям науки: має категоріальний і понятійний апарат, методологію, теорії та наукові школи.
- Історична пам’ять служить зміцненню національної єдності та формуванню колективної ідентичності.
- Наукова історія спрямована на пояснення реальних подій, їх причин та наслідків, без емоційної оцінки.