Етнічні карти українських земель у працях вітчизняних та зарубіжних вчених (1923 р. – 1950-і рр.)

Етнічна територія (етнічні землі, етнографічна територія) — частина Землі, що характеризується певною однорідністю етнічного складу постійних її мешканців, і відрізняється цим від суміжних ділянок земної поверхні. Етнічна територія змінюється в часі та просторі. Однорідність етнічного складу мешканців певної частини земної поверхні проявляється як однаковість (ідентичність), схожість, подібність етнічного складу людності поселень та їх сукупностей.

Тобто етнічна однорідність певної території може проявлятися у кількісному переважанні людності, що належить до однієї етнічної спільноти, серед мешканців певної групи суміжних поселень. Заселену переважно певною етнічною спільнотою частину земної поверхні називають за етнічною назвою тієї спільноти. Територія, де переважають, наприклад, українці — українською етнічною територією, або — етнічною територією українців.

Поняття української етнічної території

Українська етнічна територія (етнічні українські землі, етнічна територія українців, етнографічна територія українців) — території, на яких у різні історичні періоди відбувалося формування українського етносу. Ядро української етнічної території завжди було розташоване в межах сучасної території України. У XIX столітті й майже до середини XX століття українська етнічна територія виходила далеко за межі сучасної території України.

Вона охоплювала такі регіони:

• південно-західну частину сучасної державної території Білорусі;
• прилеглу до України частину сучасної державної території Російської Федерації;
• окремі ділянки лівобережжя Дністра сучасної державної території Молдови;
• прикордонні північні території сучасної Румунії;
• північно-східні райони сучасної Словаччини;
• південно-східну частину сучасної Польщі.

Наукове обґрунтування меж України у працях вчених

С. Рудницький належить до численної когорти тих видатних вчених-географів (поряд з Г. Величком та В. Ґериновичем), котрі науково обґрунтували можливість утворення Української держави з географічного погляду, визначивши межі етнічної території українців. Свої наукові дослідження ці українські географи підтверджували наочно, укладаючи етнічні карти України та українських історико-географічних земель. Українські етнічні межі також визначено за етнічними картами К. Черніґа, О. Ріттіха, С. Томашівського, Т. Д. Флоринського та ін.

Дослідження Степана Рудницького та Мирона Кордуби

Українська етнічна територія на час Української революції, за оцінкою фундатора української географії Степана Рудницького, становила від 905 тис. км² до 1 млн 56 тис. км² з 51,2—53,9 млн мешканців. Питома вага етнічних українців становила на цій території (за його обчисленнями) 71,3—71,7 %.

За доктором Мироном Кордубою «до суцільної української території» належать лише ті повіти, у яких частка українців перевищує 50% від усього населення або ж коли українці у цих повітах кількісно переважають, є першими серед інших націй. 1918 р. фундаментальна географічна праця Мирона Кордуби «Територія і населеннє України» висвітлює обґрунтовані та чітко визначені етнографічні межі території України як єдиного цілого, як основи для встановлення політичних кордонів майбутньої Української держави.

Дані щодо потенційної території та населення за М. Кордубою представлені нижче:

Мирон Кордуба стверджував, що коли б на цій населеній українцями території постала Українська держава, вона «була б щодо великости другою в Европі» та могла б бути п'ятою за населенням серед країн Европи. За оцінками одного із засновників вітчизняної соціології Микити Шаповала, це території, на якій українці чисельно переважали всі інші національності.