Країни Центральної Європи: загальний огляд та геополітичне значення

Країни Центральної Європи утворюють суцільний територіальний масив, розташований між Західною Європою та Північною Євразією, від Балтійського моря на півночі до Чорного й Адріатичного морів на півдні. До країн Центральної Європи належать території Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Словенії, Хорватії, Македонії, Боснії і Герцеговини, Союзної республіки Югославії, Албанії. А також території молодих незалежних країн, колишніх європейських республік СРСР - Литви, Латвії та Естонії, Білорусі, України та Молдови. Країни регіону досить відмінні за природно-ресурсним потенціалом, характеристиками населення, рівнем економічного розвитку. Проте мають тісно сплетену сув'язь історичної долі та взаємодоповнюючі структури господарства, що дає змогу розглядати їх як певну територіальну соціально-економічну єдність - Центральноєвропейський регіон.

Історичні та політичні трансформації регіону

Великі політичні та соціально-економічні зрушення 90-х років сформували нову політичну карту цієї частини Європи. У результаті розпаду СРСР Україна, Білорусь, Молдова, Литва, Латвія та Естонія стали незалежними державами. Припинили існування Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і військова організація Варшавського Договору, які були основними чинниками інтеграційних процесів у Центральній Європі за часів соціалізму. Після розпаду СРСР виникло нове політичне утворення - Співдружність Незалежних Держав (СНД). Литва, Латвія та Естонія не входять до СНД. Україна бере активну участь у двосторонніх економічних відносинах, утримуючись від участі в наддержавних політичних та військово-політичних органах країн СНД.

З карти Європи зникла Німецька Демократична Республіка (НДР), яка проіснувала з жовтня 1949 р. до жовтня 1990 p., до возз'єднання двох німецьких держав - ФРН та НДР в єдину німецьку державу. На території колишньої Чехословаччини мирним шляхом утворилися дві нові суверенні держави: Республіка Чехія та Словацька Республіка. Замість Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії, яка розпалася в результаті міжнаціонального збройного конфлікту, утворилося 5 держав: Словенія, Хорватія, Македонія, Боснія і Герцеговина та Союзна Республіка Югославія (СРЮ), що об'єднує Сербію та Чорногорію.

З них тільки Словенія є унітарною країною, решта мають у своїх межах автономні утворення: в Хорватії - Республіка Сербська Країна, в Македонії - Албанська Автономна Ілірізька Республіка. На території Боснії і Герцеговини - Сербська Республіка, що тяжіє до Югославії, та Хорватська держава Герцеговина, що тяжіє до Хорватії, а також Республіка Герцеговина, населена здебільшого мусульманами. Перебіг політико-географічних процесів привів до виникнення інтеграційного угруповання держав Центральної Європи - Центральноєвропейської Ініціативи, в межах якої співробітничають колишні соціалістичні країни Європи (крім Югославії), інші країни Європи (Австрія, Італія) та нові незалежні держави - Україна, Молдова. Таким чином у Центральній Європі виникають нові чинники інтеграції, але вже на іншій основі. У 90-ті роки найактивніше інтегрувалися в Центральну Європу країни Балтії (Литва, Латвія та Естонія), тому в підручнику вони розглядаються в межах цього регіону. Білорусь і Молдова вивчатиметься разом з країнами Східної Європи, Північної та Центральної Азії.

Географічне положення та природно-ресурсний потенціал

Географічне положення центральноєвропейських країн можна визначити як вигідне, що характеризується:

• а) компактним розміщенням у центрі Європи між Заходом та Сходом. З одного боку знаходяться розвинуті країни Західної Європи, що значною мірою визначають економічну політику на регіональному та світовому ринку, з другого - країни СНД, передусім Росія й Україна, які є для Центральної Європи традиційними економічними партнерами;
• б) виходом до моря 11 з 15 країн регіону, що дає змогу їм здійснювати широкі контакти із зовнішнім світом;
• в) розвинутою системою транспортних комунікацій. Цю територію в усіх напрямах перетинають залізничні та автомобільні магістралі, трубопроводи, лінії електропередачі. Інтегруюче значення для регіону має Дунайська водна система;
• г) сусідським положенням. Центральноєвропейські країни є в основному невеликими за територією, що мають добру транспортну доступність. До того ж кордони країн проходять по територіях, які за своїми природними характеристиками не створюють перешкод для транспортних сполучень.

Природно-ресурсний потенціал країн регіону дуже різний. Мінерально-сировинна база представлена паливно-енергетичними ресурсами, рудною та нерудною сировиною. З-поміж паливно-енергетичних ресурсів найпоширенішими є буре вугілля, яке переважно добувають відкритим способом. На кам'яне вугілля багаті Польща і Чехія. Є воно і в Румунії. Нафтогазоносні провінції є на території Румунії (охоплює частково також Угорщину).

Центральна Європа для України: актуальність та співпраця

Формування ефективної співпраці України із сусідами задля відбиття повномасштабної агресії рф є серед головних завдань нашої держави. Переосмислення регіону Центральної Європи для української дипломатії триває. Кістяком Центральної Європи є держави Вишеградської четвірки — Польща, Чеська Республіка, Словаччина та Угорщина. Також центральноєвропейськими країнами вважаються Румунія, Республіка Молдова, Австрія, Німеччина та Словенія. Більшість вищезгаданих країн вступили до ЄС і НАТО, провівши економічні реформи після падіння комунізму. Через це в Центральній Європі як ніде найкраще усвідомлюють рівень загроз з боку росії.

У своєму виступі на форумі заступник міністра закордонних справ Польщі Мартін Пшидач подякував Збройним Силам України та українській нації за боротьбу проти російської агресії. «Це наше завдання — допомагати вам та робити все можливе, аби більш активною була допомога. Історія навчила нас, якою важливою є свобода», — зазначив Пшидач. Політична культура Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, власне як і традиції державотворення Війська Запорозького, сприяли формуванню свободи як головної цінності. Магдебурзьке право як середньовічна версія децентралізації та Литовські статути, які діяли на українських землях аж до XIX ст., заклали основи демократичного врядування. «Ми більше віддані демократичним цінностям, а росія — це пряма загроза для нашого стилю життя», — наголосив Пшидач.

Зі свого боку, заступник міністра закордонних справ України Євген Перебийніс підтвердив вирішальне значення Центральної Європи щодо надання військової, фінансової та гуманітарної допомоги нашій державі. Значення Центральної Європи для України полягає в тому, що громадяни країн регіону розуміють, що вони можуть стати наступними, на кого нападе росія. Через це створення нових форматів економічної та безпекової співпраці необхідне для посилення обороноздатності, без перебільшення, всієї Європи. Як приклад можемо навести альянс Британія — Польща — Україна. На думку Євгена Перебийніса, подібна тристороння співпраця важлива як «в контексті практичної військової допомоги, так і щодо безпекової експертизи. Експертиза потрібна для реформи в оборонній сфері України та тренуванні Збройних Сил України за кордоном згідно зі стандартами НАТО. Нині існує тристоронній діалог серед міністрів закордонних справ, і в майбутньому він вийде вже на рівень лідерів держав».

Віцеміністр закордонних справ Литви Йовіта Нелюпшієне наголосила, що «ми були праві, попереджаючи роками Захід про росію. рф це реальна загроза для всієї Європи, а зараз бачимо, що і для всього світу. росія культивує імперське, неоколоніальне мислення, а війна проти України — апофеоз цієї ідеології». Нелюпшієне вважає, що «лише притягнення відповідальності за воєнні злочини в Україні принесе фундаментальні зміни в росії». Через це розслідування того, що коять російські окупанти на українській території, є надважливим спільним завданням. «Не існує альтернативи перемозі України. Існують дві ключові речі: вивчити уроки 1990-х років, тобто зберігати росію відповідальною за злочини, щоб зупинити глорифікацію срср; і що це відбудеться після війни для росії», — підсумувала литовська високопосадовиця. Державний секретар Міністерства закордонних справ Румунії Юліан Фота розповів про румунську підтримку України. Остання проявляється в 3 вимірах:

• Румунія намагається ізолювати росію через санкції;
• двостороння підтримка України щодо вступу в ЄС і НАТО;
• участь у відновленні та реконструкції України.

Регіональні формати та концепції

Існують декілька регіональних форматів у Центральній Європі. До вищезгаданої на початку Вишеградської 4-ки варто згадати Бухарестську 9-ку (Естонія, Латвія, Литва, Чеська Республіка, Словаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія), Ініціативу 3 морів (країни Бухарестської 9-ки + Австрія, Словенія, Хорватія та Україна). Спецпредставник зі Східного партнерства МЗС Чеської Республіки Ян Маріан розповів, що нині «саме той час, коли Центральна Європа є більш помітною. Наразі основним завданням є забезпечення стійкості, особливо щодо енергетичної галузі».

Поняття «Центрально-Східна Європа» є багатозначним, що позначає різні неформальні регіони, які відрізняються за просторовим охопленням і критерієм виділення; спільною рисою цих регіонів є локалізація в центральній і східній частині Європи. Уперше термін «Центрально-Східна Європа» застосував чеський учений Я.Бідло на поч. 1930-х pp. Окреслення меж центральносхідноєвропейського регіону та визначення переліку країн, що входять до нього, є проблемою критеріїв та політичної мотивації різних авторів.

Проблема районування Європи тісно пов’язана з проблемою визначення її східних меж, уявлення про які змінюються в часі та різняться залежно від розуміння сутності Європи. Протягом історичного розвитку уявлення про східний кордон Європи як частини світу і цивілізаційної спільноти змінювалися; при цьому основною тенденцією було перенесення східного кордону далі на схід. У результаті у 18 ст. у науковому середовищі оформився консенсус, згідно з яким східний географічний рубіж частини світу Європа сягає Уральських гір.

Проблема визначення східного цивілізаційного й геополітичного кордону Європи пов’язана з різними підходами щодо цивілізаційного й геополітичного характеру Росії. Якщо Росія належить до Європи, тоді східний кордон Європи збігається зі східним кордоном РФ. Якщо Росія є не Європою, а Євразією (або ін., відмінним від Європи, цивілізаційним і геополітичним явищем), тоді західний кордон РФ є одночасно східним кордоном Європи. Також поширений підхід ототожнення цивілізаційного й геополітичного кордону Європи з її географічним кордоном, що означає охоплення ним частини території РФ. Враховуючи тривалу цивілізаційну й геополітичну присутність Росії на територіях сучасних Білорусі, України та Молдови, ці країни (або окремі їхні території, що більше тяжіють до Росії) інколи розглядають у середині російського позаєвропейського або східноєвропейського контексту, що впливає на визначення відповідно зовнішнього східного кордону Європи або на її внутрішнє районування.

Загалом існують 3 основні підходи до визначення просторових меж Центрально-Східної Європи:

1. У вузькому значенні Центрально-Східна Європа визначається як східна частина Центральної Європи й охоплює країни, що належать до Вишеградської групи (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина). Згідно з таким підходом ця група країн разом із Німеччиною, Австрією, Швейцарією та Словенією становить Центральну Європу, а Україна, Росія, Білорусь та Молдова належать до Східної Європи. Такий підхід широко використовується в контексті географічного районування Європи.
2. У широкому значенні Центрально-Східна Європа включає країни Вишеградської групи, а також Білорусь, Україну та Молдову. Цей підхід дістав поширення, зокрема, в українському гуманітарному дискурсі в контексті пошуку геополітичного та цивілізаційного місця України в Європі. Належність до проміжного центральносхідноєвропейського регіону є альтернативою традиційному поглядові на місце України в східноєвропейському російському контексті.
3. У найширшому значенні, крім групи країн, визначених у другому підході, до Центрально-Східної Європи зараховують також Росію. Таким чином, третій підхід полягає в розумінні Центрально-Східної Європи як макрорегіону, що об’єднує регіони Центральної та Східної Європи.

Окремо постає питання про належність до центрально-східноєвропейського регіону Албанії, Болгарії, Румунії, країн колишньої Югославії (без Словенії), а також Греції. Цю групу країн часом виділяють в окремий регіон Південно-Східна Європа, а інколи зараховують до Центральної Європи або Центрально-Східної Європи в кожному із трьох вищезазначених підходів. Також поширеним принципом регіоналізації є зарахування Греції та інших (усіх або деяких) країн цієї групи до регіону Південної Європи разом з Італією, Іспанією та Португалією. Концепт Центрально-Східної Європи набув поширення лише наприкінці 20 ст. як один із результатів тривалого процесу переосмислення понять «Східна Європа» та «Центральна Європа». На думку Л.Вульфа, ментальний образ «Східної Європи» сформувався в інтелектуальному середовищі країн Західної Європи у 18 ст. внаслідок переорієнтації уявної вісі Європи з напрямку «Південь—Північ» на «Захід—Схід». У рамках бінарної опозиції «цивілізація—варварство» за «Сходом Європи» була закріплена роль «відсталого» й «дикого». Експансія Російської імперії вглиб Європи, водночас її відставання в соціально-економічному та суспільно-політичному розвиткові від своїх західних сусідів, образ «жандарма Європи» закріпили локалізацію «Східної Європи» саме в цій країні (її частині на захід від Уральських гір). Росія і Східна Європа стали тим образом, відштовхуючись від якого європейці й Захід формували свою ідентичність. Концепцію Серединної (Центральної) Європи (нім. Mitteleuropa) розробили напередодні та протягом Першої світової війни німецькі вчені й публіцисти Ф.Ліст, Ф.Ратцель.

Країни Центральної Європи та їх статус

Для кращого розуміння складу Центральноєвропейського регіону, наведемо таблицю з країнами, що часто до нього відносяться, та їхніми інтеграційними статусами:

Країна	Статус	Регіональні угруповання
Польща	Член ЄС, НАТО	Вишеградська четвірка, Бухарестська 9-ка, Ініціатива 3 морів
Чехія	Член ЄС, НАТО	Вишеградська четвірка, Бухарестська 9-ка
Словаччина	Член ЄС, НАТО	Вишеградська четвірка, Бухарестська 9-ка
Угорщина	Член ЄС, НАТО	Вишеградська четвірка, Бухарестська 9-ка
Румунія	Член ЄС, НАТО	Бухарестська 9-ка, Ініціатива 3 морів
Словенія	Член ЄС, НАТО	Ініціатива 3 морів
Хорватія	Член ЄС, НАТО	Ініціатива 3 морів
Литва	Член ЄС, НАТО	Бухарестська 9-ка
Латвія	Член ЄС, НАТО	Бухарестська 9-ка
Естонія	Член ЄС, НАТО	Бухарестська 9-ка
Україна	Прагне до ЄС, НАТО	Ініціатива 3 морів
Молдова	Прагне до ЄС	Центральноєвропейська Ініціатива
Австрія	Член ЄС	Центральноєвропейська Ініціатива, Ініціатива 3 морів
Німеччина	Член ЄС, НАТО