Усна історія незавершеної війни: питання етики, методології та збереження національної пам’яті

Нещодавно у Києві відбувся перший після початку широкомасштабного вторгнення російської федерації «Форум усної історії України», на якому йшлося про фіксацію, збереження, осмислення і представлення досвідів російсько-української війни засобами усної історії. За підсумками форуму про перспективи, проблеми і навіть небезпеки, які чекають на дослідників під час вивчення сучасної агресії росії проти України методами усної історії, розповіла докторка історичних наук Гелінада Грінченко.

Методологія та наукові підходи

На сьогодні усна історія — це справді найпопулярніший метод фіксації досвідів війни. Однак слід розуміти, що говорячи про усну історію як певний запис оповіді у вигляді інтерв’ю та усну історію як науковий напрям, ми говоримо про різні речі. Те, що зараз називають усною історією — це документування та фіксація свідчень, а не науковий метод. Те, що відбувається сьогодні, до усної історії як до наукового методу має опосередкований і зазвичай дуже віддалений стосунок.

Коли ми говоримо про метод усної історії, то ми говоримо про дослідження минулих подій, які відійшли до вже завершеного історичного минулого. Це таке минуле, щодо якого вже здійснені певні історичні й історіографічні інтерпретації, яке вже осмислене, описане, проговорене та відрефлектоване. Тільки тоді до нього звертаються дослідники усної історії.

Етичні стандарти та виклики дослідження

Йдеться про всі чотири основні компоненти наукового напрямку усної історії:

• формулювання теми дослідження;
• підготовка і проведення самого інтерв’ю;
• опрацювання цього інтерв’ю;
• його зберігання і нарешті його виведення в публічне поле.

Збір, фіксація, зберігання й оприлюднення свідчень відбуваються далеко не завжди відрефлектовано та відповідально. Усноісторичне дослідження має суворо дотримуватись наукових та етичних стандартів. Дуже часто, коли хтось виходить в поле для збору свідчень, він йде і пише інтерв’ю не бувши до цього належним чином підготовленими, як того потребує наукове знання.

Збереження культурної спадщини через усні свідчення

Метод усної історії активно використовується і для збереження мистецьких надбань. Проєкт «Усна історія для спадщини танцю України» має стратегічне та історичне значення, адже покликаний сприяти тому, щоб танцювальна культура України могла бути зафіксована та представлена на рівні з іншими видами мистецтва. Архівування танцю — це необхідна умова для сприйняття його як самостійного повноцінного виду мистецтва, а також можливість досліджувати прогалини у нашій культурній пам’яті.

Окрім того, метод впроваджується в освітній процес. Протягом 2021 року ліцеї були учасниками Всеукраїнського освітнього проєкту «Усна історія», де учні досліджували питання формування національної ідентичності через відповідні маркери в мультиплікаційних фільмах, готували питання та записували інтерв’ю з респондентами.

Ключові проєкти та заходи в царині усної історії

Склалася ситуація, коли взято термін з наукового дискурсу — «усна історія», і він набув неймовірного поширення як громадська ініціатива, журналістика та юридична фіксація злочинів. Все це — важливий крок до спільного формування історії України і кращого розуміння себе та багатства нашої культури.