Історія єврейської громади на українських землях: від давнини до початку ХХ століття

Чи не найскладнішим переплетінням доброго і поганого, трагічного і оптимістично-позитивного є історія українсько-єврейських взаємин. Вона відклала різний відбиток на національну пам’ять двох народів. Перша згадка про євреїв на території сучасної України відноситься до І століття нашої ери. Це були грецькі написи на мармурових плитах, що знайшли археологи в Керчі. Євреї потрапляли до Криму з Греції, Риму, Візантії. Були й шляхи до Причорномор’я з Вавилонії – через Кавказ.

Хозарський каганат та раннє середньовіччя

Інша ситуація з історією Хозарського каганату – однієї з перших держав у Східній Європі, що утворилася в середині VII століття на нижній Волзі та Північному Кавказі. Десь між серединою VIII і IX століть хозарський правитель прийняв юдаїзм, який згодом став державною релігією в каганаті. Коли приблизно у 882 році варязький князь Олег захоплює Київ, він починає боротьбу за підпорядкування колишніх хозарських данників. Михайло Грушевський зазначав, що Хозарія виконувала важливу роль бар’єра, “буфера” між арабськими арміями та Східною Європою.

Українські землі в габсбурзькій Австрії (1770-ті рр. — 1914 р.)

У 1786 році населення Галичини (2,7 мільйона осіб) ділилося на дві більш-менш однакові частини: поляки в західній половині провінції, а українці — у східній. Євреї становили близько 3,1 % населення цілої провінції, але 8,7 % населення її східної частини. У цей час євреї Галичини становили майже 60 % усіх євреїв імперії Габсбургів. Вони мали обмежену свободу селитися в містах, а в деяких містах і містечках місця їхнього поселення були обмежені кварталами, схожими на гетто (наприклад, у Львові, Самборі, Городку). Загальна бідність у Галичини, посилена важким податковим тягарем, накладеним на єврейську громаду в перші десятиліття австрійського панування, спричинила значну еміграцію.

Сільське населення східної Галичини було переважно українське, тоді як більшість землевласників були поляками, а серед міського населення найбільше було поляків і євреїв. Законодавство Йосифа II, яке забороняло євреям, що не були офіційно зареєстровані як селяни, які обробляли землю, жити в сільській місцевості, сприяв міграції євреїв із сіл у міста на початку ХІХ століття. Проте емансипація євреїв у 1867 році спонукала євреїв до повернення в сільські райони.

Статистичні дані про населення регіонів

Нижче наведено дані про етнічний склад населення Галичини та Буковини у XIX столітті:

Демографія та міські поселення

У 1850-х роках три чверті євреїв Галичини жили в східній половині провінції, близько 60 % — у містах і містечках. Сім міст у східній Галичині були переважно єврейськими. Найбільш єврейським містом імперії Габсбургів були Броди, де кількість євреїв становила 70–80 % усього населення. До інших переважно єврейських міст належали Белз, Бучач, Рогатин, Перемишляни, Делятин, Сокаль. У кількох містах — Львові, Жовкві, Дрогобичі, Станиславові, Тернополі, Коломиї — євреї становили одну третину чи більше жителів.

У цей період також різко зросла кількість жителів Буковини — з 75 тис. у 1775 р. до 380 тис. у 1846 р. Кількість євреїв на Буковині зросла з 2 906 у 1776 р. до 11 581 у 1846 р. (3,1 % від всього населення), чому посприяло звільнення від податків і відсутність військової повинності (до 1830 р.). Як зауважив один науковець: «За винятком Буковини, Галичина — єдина земля в усьому світі, де такий великий відсоток євреїв живе в селах».