Злодійський світ старого Львова: смертельний перстень

За Австрії річка Полтва пахтіла так само, як венеційські канали. І хоча багато львів’ян, описуючи ту епоху, згадували приємніші запахи, що долинали з цукерень та крамниць, а все ж сморід, мухи, комарі робили своє. Тому в 1886 році вирішено було річку заклепати під землю. Роботи тривали доволі довго і завершилися в середині 1920-тих років.

Таємні лабіринти львівської каналізації

Полтва пішла під землю і перетворилася на каналізацію, під землею постали таємничі переходи, коридори і вулички. Доступ до них мали тільки інженери і робітники міського каналізаційного відділу. Та це тривало не довго, бо дуже швидко ці підземні лабіринти облюбували злодії. Тож до інженерів і робітників приєдналася ще й поліція, влаштовуючи підземні облави при допомозі власне робітників, які мали мапи тих заплутаних переходів.

Злодії там не тільки переховувалися, а також облаштовували собі склади викрадених речей. У наступній таблиці наведено дані про знахідки поліції в цих підземеллях:

Містичні історії та підземне життя

Про ці підземелля розповідали різноманітні історії, сповнені містики й таємничості. Зокрема побутували легенди про те, що там не просто ховаються злочинці, а живуть цілими родинами, а діти народжуються, не бачивши сонця. Варто згадати, що львівський письменник Стефан Грабинський (1887 – 1936) написав цілу повість «Саламандра» про жінку-саламандру, яка жила саме в таких підземеллях серед вогкості й цвілі.

Полтва дивним чином притягувала кримінальників у всі часи. Ще до того, як її закували, вона приваблювала злочинців своїми густелезними берегами, зарослими лозами й очеретом. Злодії ховали крадене в дуплах верб або в спеціальних схронах, викопаних в болотистому березі, на зразок повстанських криївок. І виявляли при цьому високий талант інженерної думки, адже ті схрони теж могли тягнутися в різні боки і мати запасні виходи.

Комісар Герман Фінкельштейн та трагедія на ярмарку

В епоху австрійського Львова комісаром поліції був Герман Фінкельштейн. Він став грозою львівських злочинців, бо вирізнявся неабияким нюхом. Одна зі справ, яку він з успіхом розслідував у 1895 році, була якраз пов’язана зі злодіями, але полягала не лише на крадіжці, а й на вбивстві.

На Місіонерській площі, де щоп’ятниці відбувався великий ярмарок, стався трагічний інцидент:

• Кишеньковий злодій вкрав у якоїсь жінки пулярес.
• Капрал поліції кинувся за злодієм, а той сховався між ятками.
• В момент, коли капрал його догнав, обскочила капрала зграя злодіїв, оточивши так званим «смертельним перснем».
• Один з них висмикнув йому шаблю і рубонув капрала по голові.

Капрал упав, решта злодіїв стали його копати, а за хвилю розбіглися. Все це відбулося так швидко, що поліція не встигла втрутитися. Згодом капрал розповів комісару Фінкельштейну, що встиг порахувати: той «смертельний перстень» складався з одинадцяти людей. Капрал помер, а вбивцю змогли упізнати й затримати.