Політичний та соціокультурний розвиток українських земель у польсько-литовську добу
У квітні 1340 р. було отруєно Юрія ІІ-Болеслава Тройденовича й Галицько-Волинська держава (Королівство Руське) розпадається. З цього моменту Королівство Руське перестає об’єднувати слов’янські землі й стає об’єктом експансії сусідніх країн. Волинь мирним шляхом відійшла до Литовського князівства, оскільки волинськими землями правив князь Любарт-Дмитро Гедимінович (1340 – 1384 рр.). Галичиною, від імені Любарта-Дмитра, правив боярин Дмитро Дедько (1340 – 1344 рр.).
Доля українських земель у складі Великого князівства Литовського
Велике князівство Литовське – одна з найбільших європейських держав пізнього середньовіччя, що у час найбільшої могутності поширювала владу на територію більшої частини України. Перший період литовсько-руського співіснування характеризувався як литовське «оксамитове» проникнення на руські землі (1230-х р. – 1370-ті рр.). 90 % території держави становили східнослов’янські землі, проте чисельно слов’яни становили в ній більшість. Просуванню їхньої влади на південний схід сприяла і розлогість роду Ґедиміна, а самі правителі Великого князівства Литовського діяли за принципом «старовини не рушити, новини не вводити». По суті литовці домінували у владі, русини — в економіці та культурі.
Характерні риси зазначеної історичної доби
- Русь перебувала під золотоординським ярмом, послаблена постійними міжусобицями Рюриковичів;
- Більшість русичів бачили в литовцях захисників від Польського королівства, Тевтонського ордену та монголо-татарського ярма;
- Зберігалася стара система управління, тільки представники династії Рюриковичів керували в удільних князівствах, а члени литовської династії правили державою;
- Литовська аристократія запозичила у русичів воєнну справу, податкову систему, законодавство, державну мову (руську), православну релігію.
Польська експансія та суспільно-політичні зміни
Паралельно відбувалася польська експансія на українські землі. У 1349 р. відбулося захоплення польським королем Казимиром III більшості земель Галицько-Волинської Русі. Важливою подією стало укладення Кревської унії 1385 р. Ягайло — син Ольґерда Ґедиміновича, став великим князем литовським і польським королем, засновником династії Ягеллонів. У 1387 р. відбулося остаточне приєднання Галичини до Польського королівства. Проти умов унії виступав Вітовт — великий князь литовський (1392–1430 рр.), який боровся за політичну незалежність Литви від Польщі.
Хронологія ключових подій та постаті
На основі наявних даних можна структурувати основні віхи історії цього періоду:
- 1340 р. — Похід польського короля Казимира на Львів. Початок боротьби за галицько-волинські землі;
- 1362 р. — Військо Ольгерда розбило під Синіми Водами татар, що дозволило приєднати Київщину, Переяславщину і частину Чернігово-Сіверщини до Великого князівства Литовського;
- 1385 р. — Укладення Кревської унії;
- 1387 р. — Остаточне приєднання Галичини до Польського королівства;
- 1392 р. — Підписання польським королем Ягайлом і литовським князем Вітовтом Острівської угоди;
- 1434 р. — Утворення Руського воєводства Польщі та включення Західного Поділля до складу польської корони.
Визначні правителі доби
- Міндовг (1230 – 1263 рр.) — творець литовської держави, розпочав боротьбу за спадщину Русі;
- Гедимін (1316 – 1341 рр.) — засновник династії, першим став носити титул: «господар литвинов і русинів»;
- Ольгерд (1345 – 1377 рр.) — дотримувався принципу: «Вся Русь має належати литовцям»;
- Любарт Ґедимінович — князь, який вів боротьбу за відновлення Галицько-Волинської держави.