Історія як наука та різноманітність історичних джерел

Історія висвітлює минуле людства з метою розуміння сьогодення та перспективи розвитку. Історія України як наука вивчає процес розвитку українського народу (а також історію його предків, інших племен і народів на нашій території) на основних землях поселення від найдавніших часів до сучасності. Це процес формування держави України.

Основні історичні поняття та терміни

Для розуміння історичного процесу важливо знати базові терміни:

• Історія (від гр. «розповідь про минулі події, дослідження минулого») — 1) процес розвитку природи і с-ва; 2) наука, що вивчає в хронологічній послідовності хід розвитку людського с-ва та його закономірності.
• Хронологія (від гр. «час» і «слово, вчення») — допоміжна іст. дисципліна, що встановлює точні дати подій, джерел тощо; послідовність іст. подій у часі.
• Цивілізація (від лат. «громадський, державний») — рівень сусп. розвитку та матеріальної к-ри, який визначається розвитком продуктивних сил; ступінь сусп. розвитку, що настав після варварства.
• Археологія (від гр. «стародавній» і «поняття, розум, наука, слово») — наука, що висвітлює іст. минуле людського с-ва на основі речових пам’яток (знарядь праці, предметів побуту, зброї, прикрас, жител, місць поселення, поховання).

Періодизація історії України

На основі наданих матеріалів можна виділити наступні етапи розвитку:

Стародавня історія (близько 1 млн років тому - IV ст.): від появи першої людини на наших землях до виникнення перших цивілізацій, слов’янських державних об’єднань.
Середньовічна історія (V - кінець XV ст.): основні віхи включають існування Київської, Галицько-Волинської, Литовсько-Руської держав.
Нова історія (XVI-XIX ст.): перебування України у Речі Посполитої, Московської (Російської), Австрійської (Австро-Угорської) держав, Козаччина та Гетьманщина.
Новітня історія (XX - початок XXI ст.): Українська національна революція, перебування у складі СРСР, інших державах, незалежна Україна.

Класифікація історичних джерел

Історичні джерела — речові чи писемні пам’ятки, що є свідченням минулого, а також мови народів, традиції, вірування, свята, пісні, легенди, перекази, що сягають далекої давнини. Їх поділяють на кілька основних видів:

Речові джерела

Речові джерела - це пам'ятки матеріальної культури: знаряддя виробництва, предмети побуту, архітектурні пам'ятники, житло, посуд, одяг. Археологія вивчає минуле людства за речовими джерелами, знайденими шляхом розкопок. Знявши верхній шар ґрунту, археологи далі працюють дуже обережно пензлями та ножами. Кожну знахідку, наприклад, таку як Пектораль із кургана Товста могила (знайдена в 1971 р. археологом Б. Н. Мозолевським), записують у спеціальному щоденнику. Речові історичні джерела зберігаються в музеях. У нашій країні найбільша кількість пам’яток минулого міститься в Національному музеї історії України в Києві – понад 600 тис. експонатів.

Писемні пам’ятки людства

Письмові джерела — зафіксовані на камені, кераміці, папірусі, пергаменті, папері та інших матеріалах тексти. До них належать літописи, хроніки, історичні твори, написані сучасниками подій чи людьми, котрі мали в розпорядженні матеріали, що не збереглися до нашого часу. Також це тексти законів, різноманітні договори, періодична преса та листи. Виникнення письма має величезне значення для розвитку людської цивілізації та формування національної ідентичності.

Усні та інші види джерел

• Усні джерела — зберігають історичні відомості в усній формі й передаються із покоління в покоління (фольклор, народні пісні, історичні думи, перекази, легенди, міфи, народні прислів'я та приказки, казки).
• Етнографічні джерела — звичаї, традиції, вірування, аналіз побуту.
• Мовні (лінгвістичні) — мовні явища та дані з історії розвитку мови.
• Антропологічні — залишки людських поховань.
• Кіно, фото- та аудіодокументи.