Останній притулок останнього гетьмана Павла Скоропадського

Так склалося, що могили видатних діячів українського руху ХХ століття — здебільшого не в Україні, а розкидані по Західній Європі. Симон Петлюра спочив у Парижі, там же поховано й Нестора Махна. Могила Володимира Винниченка — в Мужені, що на Лазуровому узбережжі Франції. Степан Бандера і Ярослав Стецько — в Мюнхені, Андрій Мельник — у Люксембурзі, Євген Коновалець — у Роттердамі. На мюнхенському цвинтарі «Вальдфрідгоф» був похований наступник Петлюри на чолі Директорії Андрій Лівицький.

У цьому ряду найменш відомим і найменш відвідуваним є місце вічного спочинку Павла Скоропадського. Прах останнього гетьмана покоїться в Оберстдорфі, що на півдні Німеччини. Затишне містечко під величною горою Небельгорн — це майже на кордоні зі Швейцарією — знають як лижний курорт. Вірогідність відвідання такими випадковими туристами могили визначного українця прямує до нуля — вона залишається в невідомості.

Діяльність Гетьмана та Українська Держава

У нетривалий період його правління, забезпеченого німецькою армією, Українська Держава повернулася з революційного хаосу до порядку й розвитку, приборкала інфляцію, створила дієвий апарат державного управління. Отримали бажану стабільність заможні селяни, великі власники, та й багато інших верств населення. Водночас в Україні, керованій консервативним монархом–диктатором, розвивалися українська мова, освіта й культура.

За часів гетьманату було створено:

• Академію наук;
• два українські університети;
• мережу українських гімназій.

Гетьман домігся міжнародного визнання України — у Києві відкрили посольства й консульства 24 держав. Проте 14 грудня 1918–го відбулося зречення Павлом Скоропадським гетьманства. «Я, Гетьман усієї України, протягом семи з половиною місяців прикладав усіх своїх сил, щоб вивести країну з того тяжкого становища, в якому вона перебувала. Нині я, з огляду на умови, які тепер склалися, керуючись лише благом України, від влади відмовляюся», — так виглядало його звернення.

Родина та еміграція

Павло Петрович Скоропадський мав велику родину. Його дружина — Олександра Петрівна Скоропадська (фрейліна імператриці зі шляхетного роду Дурново).

Дітей із нянькою та гувернанткою Скоропадські вислали з революційної України ще до падіння гетьманської держави — через Одесу, Крим, Туреччину, Болгарію, Італію — у Швейцарію. Сам гетьман — колишній царський генерал — не мав іншого виходу, як тікати за кордон після повстання республіканців. «Батька врятували німці — замаскувавши під пораненого, вивезли в санітарному поїзді до Берліна», — розповідала в інтерв’ю 2000 року Олена Отт–Скоропадська.

Згодом Павло Петрович визнає факт свого маніфесту про майбутнє входження до Всеросійської федерації найбільшою помилкою, як і те, що його уряд «совершенно проглядел украинское движение». Нині його могила в Баварських Альпах залишається маловідомою сторінкою українського некрополя за кордоном.