Як виникла наука історія: від перших описів до наукових досліджень

Історія як наука пройшла тривалий шлях розвитку, трансформуючись від літературних оповідей до глибоких наукових досліджень. Розуміння минулого базується на праці фахівців, які ретельно збирають та вивчають історичні джерела.

Періодизація розвитку історичної науки

Розвиток історичних знань традиційно поділяють на два основні періоди: донауковий та науковий. Нижче наведено порівняльну характеристику цих етапів:

Період	Часові межі	Характерні особливості
Донауковий	Від античності до ХVІІІ ст.	Літературні оповіді про минуле; історія як повчання; опис окремих подій, епізодів життя та життєписи видатних людей.
Науковий	Від ХІХ ст. до сучасності	Перехід від опису минулого до дослідження; проведення робіт фахівцями; створення спеціальних наукових установ; використання наук-помічниць історії.

Перші історичні описи українських земель та праця Геродота

Геродот вважається першим відомим дослідником українських земель. На початку своїх «Історій» він зазначив: «Я зібрав і записав відомості про минулі події, бажаючи, щоб не опинились у забутті діяння народів». У четвертій книзі своєї праці він помістив географічний та етнографічний описи території сучасної України, яку тоді населяли скіфи.

Саме завдяки праці Геродота ми багато знаємо про побут і звичаї скіфів, а також жителів грецьких міст-держав у Північному Причорномор’ї. Він також розповів про похід перського царя Дарія І на скіфів. Згідно з описом, коли Дарій опинився у великій скруті, скіфські царі послали йому дари: птаха, мишу, жабу і п’ять стріл. Це означало наступне:

• Якщо перси не стануть птахами і не полетять у небо;
• Або не стануть мишами і не сховаються в землю;
• Або не стануть жабами і не пострибають у болота;
• То вони не повернуться до себе, їх загублять ці стріли.

Скіфи вирішили не давати одразу відкритого бою, поступово відступаючи і засипаючи криниці та джерела на шляху ворога.

Археологічна пам’ятка про давнього історика Сіріска

Під час розкопок у давньому місті Херсонес, руїни якого розташовані неподалік Севастополя в Криму, було знайдено фрагменти плити з білого мармуру. На них вчені дослідили напис давньогрецькою мовою про історика, який жив у другій половині ІІІ ст. до н. е.

Сіріск, син Геракліда, появу Діви ретельно описав і про ставлення до царів Боспора розповів, а також колишні дружні відносини з містами дослідив. За свою працю він отримав належне вшанування від ради і народу: його постановили похвалити і увінчати золотим вінком.

Хто такі літописці та їхня роль в історичних описах

Збиранню згадок про давні часи та збереженню історичної пам’яті велику увагу приділяли за княжої доби — часів Русі‐України і Королівства Руського (ІХ–ХІV ст.). Історичні твори того часу називаються літописами. Літописи (від слів «у літо») — це оповіді, у більшості з яких події викладено в хронологічній послідовності за роками.

Найдавнішим літописним твором, що зберігся до нашого часу, вважають «Повість минулих літ». Роботу над текстом літопису в 1113 р. завершив легендарний монах Києво-Печерського монастиря Нестор. Нестор Літописець був надзвичайно освіченою людиною і стверджував: «Книги вчать нас..., бо від книжних слів набираємося мудрості й стриманості».

Літописці ретельно збирали й досліджували всі доступні джерела:

• твори своїх попередників-літописців та зарубіжні хроніки;
• Святе Письмо та житія святих;
• усні перекази та легенди;
• власні спостереження.

У літописі ми знаходимо оповіді про діяння князів, життя різних верств суспільства, історію відносин Русі-України з іншими країнами та захист держави від ворогів. Коли поляни жили осібно і володіли родами своїми, вони вже тоді творили історію, яку згодом зафіксували дослідники минулого.