Микола Хвильовий: основоположник пореволюційної української прози

Микола Хвильовий (Фітільов) — український прозаїк, поет, публіцист, один з основоположників пореволюційної української прози. Він був організатором і головним ідейним трибуном українського Відродження, лідером цілого літературного покоління.

Життєвий шлях та становлення

Народився 13 грудня 1893 р. в селі Тростяниці (тепер Сумщина) в сім'ї вчителів народився Микола Григорович Фітільов. Навчався у початковій школі, Богодухівській гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації. З 1916 року Хвильовий опинився на фронтах Першої світової війни. В цей час став більшовиком. 1918 року організував і очолив повстанський загін, воював з гетьманцями, петлюрівцями, дроздовцями. 1919 року вступив до комуністичної партії.

З 1921p. — живе й працює в Харкові, де активно заявив про себе як один з організаторів літературно-художнього життя, член-засновник багатьох тогочасних літературних організацій — «Гарту», «ВАПЛІТЕ», «Пролітфронту».

Літературна творчість та ідейна боротьба

Перші поезії Хвильового («Шляхи мистецтва») вийшли друком у 1917 році. У 1921 році у Харкові Хвильовий дебютував як поет, видавши поетичні книги: «В електричний вік», «Молодість». У 1923 р. вийшла його прозова книга «Сині етюди». Збірка його прозових творів стала якісно новим етапом в розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні обрії. Наступного року вийшла друком ще одна збірка новел та оповідань — «Осінь», яку можна вважати вершиною творчості Хвильового.

Хвильовий у грудні 1925 — січні 1926 року організував найпотужнішу літературну структуру — «Вільну академію пролетарської літератури» (ВАПЛІТЕ). Він опублікував окремими книжками три серії памфлетів: «Камо Грядеши», «Думки проти течії», «Апологети писаризму» і «До потреби культурної революції». Три головні тези памфлетів:

• залучення українського мистецтва до світового, зокрема до західноєвропейського;
• самостійність України (Росія повинна відійти в свої етнографічні межі — кінець російської гегемонії);
• здійснення українським мистецтвом великої місії — започаткувати нове велике культурне коло, умовну назву якому Хвильовий дав як «азіатський ренесанс».

Стиль письменника: «Романтика вітаїзму»

Микола Хвильовий – це вибух, імпульс, лірична мелодія й холодна анатомія людських душ одночасно. Його стиль письменник назвав «романтикою вітаїзму». Хвильового часто називають експресіоністом: його тексти не просто розповідають історію – вони виплескують емоцію, шокують, занурюють читача у хаос подій і внутрішніх переживань героїв. Хвильовий уміє створювати ефект вибуху через контраст – спочатку тиша, потім раптовий удар.

Його проза нагадує музику, де кожен абзац – це окремий акорд, що веде до фінальної мелодії. Його тексти часто не мають традиційного сюжету, вони будуються на настроях, символах, емоціях. Читач має не просто слідувати за сюжетом, а сам збирати його, немов мозаїку.

Аналіз новели «Я (Романтика)»

Психологічна новела «Я (Романтика)» М. Хвильового присвячена «Цвітові яблуні», новелі М. Коцюбинського. Тема твору — протистояння добра і зла в душі героя, його роздвоєність. Головна ідея твору – засудження революційного фанатизму. Центральною для творчої манери залишається проблема людини, яка спізнала весь трагізм буття сучасного їй світу. Кульмінацією твору «Я (Романтика») є розстріл матері.

Трагічний фінал

Почалися арешти найближчих товаришів. Першим заарештували ініціатора створення ВАПЛІТЕ Михайла Ялового. Хвильовий розумів, що почався розгром ВАПЛІТЕ. Він намагався врятувати Ялового, але, зрозумівши, що всі його дії безрезультатні, вирішив принести себе в жертву, щоб власною смертю врятувати товаришів. 13.05.1933 у Харкові покінчив життя самогубством.

Основні віхи життя та творчості

• 13 грудня 1893 р. — народження Миколи Фітільова.
• 1919 р. — вступ до комуністичної партії.
• 1921 р. — переїзд до Харкова, видання поетичних книг «В електричний вік», «Молодість».
• 1923 р. — вихід прозової збірки «Сині етюди».
• 1925 р. — створення літературної організації ВАПЛІТЕ.
• 1927 р. — роман «Вальдшнепи», конфіскований після публікації.
• 13 травня 1933 р. — самогубство письменника.