Листопадове повстання у Львові 1918 року та битва за місто

Листопадове повстання 1918 року (також в українській історіографії — Листопадова революція) — збройне повстання, підняте на території Галичини і Лодомерії в ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року Українською національною радою з допомогою українських січовиків проти уряду Австро-Угорщини. Під час розпаду Австро-Угорщини різноманітні за етнічним складом землі стали каменем спотикання між поляками і українцями. 18 жовтня 1918 року був створений Український національний совет, який пропонував створити українську національну адміністративну одиницю в межах імперії.

Однак, зіткнувшись з відмовою австро-угорського намісника в Галичині Карла Георга фон Гуйна визнавати автономію, Рада підняла повстання. Оскільки населення міста Лемберг (нині Львів) було в основному польським, організатори звернулися до Дмитра Вітовського, сотника українських січових стрільців, з допомогою в координації повстання. Вітовський виступив перед Радою 31 жовтня 1918 року з заявою: «Якщо ми не візьмемо Львів сьогодні, то поляки візьмуть його завтра».

Основні відомості про конфлікт

Хід повстання

Виступ січовиків почався 1 листопада о 4 годині ранку. Першими висунулися загони поручика Іллі Цьокана. Незабаром загін поручика Мартинця зайняв ратушу, в той час як 75 стрільців хорунжого Сендецького зайняли Галицьке намісництво і заарештували генерала Гуйна. Загін Григорія Труха зайняв комендатуру і заарештував генерала Пфеффера. Тим часом інші українські підрозділи вже зайняли і роззброїли міську поліцію, була захоплена радіостанція.

Вже до ранку повстанці встановили повний контроль над містом, і на львівській ратуші був піднятий синьо-жовтий прапор. У 7 ранку Дмитро Вітовський рапортував Костю Левицькому про заняття Львова без втрат. Тоді ж Воєнний Комітет був перейменований в Українську Генеральну Команду. У той же день Гуйн передав всі свої повноваження своєму заступнику Децикевичу, який був українцем. До вечора генерал Гуйн і чиновники австрійської адміністрації були відправлені поїздом у Відень.

Битва за Львів та початок Польсько-української війни

По завершенні повстання була проголошена незалежність ЗУНР, тим самим викликавши невдоволення Польської республіки. Битва за Львів — бойові дії між Українською Галицькою армією (УГА) та Польською Організацією Військовою (ПОВ) за місто Львів, що тривали з 2 по 22 листопада 1918 року. Перші бої почалися рано вранці 2 листопада 1918 року. Спочатку перевага в силі була на українській стороні.

На польській стороні воювали ветерани і молодь («львівські орлята»). Вуличні бої в місті велися протягом 20 днів. 17 листопада 1918 року було підписано перемир'я, чим скористалися поляки. Вони стягнули в місто свої війська, і коли 21 листопада 1918 року термін перемир'я закінчився, почали штурм українських кварталів. 22 листопада УГА покинула місто і відійшла на 30 кілометрів від Львова, оточивши його. В результаті цих подій Галичина була окупована і приєднана до Польщі.

Наслідки та історичне значення

Події листопада 1918 року призвели до початку тривалої Польсько-української війни. В цей час Львів став важливим центром українського визвольного руху. Незважаючи на те, що у міжвоєнний період у Львові проводилася дискримінаційна політика пацифікації щодо українського населення, місто зберегло і посилило статус центру національно-визвольного руху, що призвело до проголошення незалежності України в 1991 році.