Князь Георгій Євгенійович Львов: державна та політична діяльність

Князь Георгій Євгенійович Львов (21 жовтня [2 листопада] 1861, Дрезден — 7 березня 1925, Булонь-Бійанкур, приміська територія Парижа) — видатний російський державний і політичний діяч. Він увійшов в історію як перший міністр-голова Тимчасового уряду Росії, займаючи цю посаду з 2 (15) березня по 7 (20) липня 1917 року. Під час Лютневої революції імператор Микола II з одного боку та Тимчасовий комітет Державної думи з іншого призначили Львова главою уряду Російської імперії з функціями глави держави.

Походження та освіта

Георгій Євгенійович був представником княжого роду Львових, однієї з гілок Рюриковичів. Його батько — князь Євген Володимирович Львов (1817—1896), алексинський повітовий предводитель дворянства, а мати — Варвара Олексіївна Мосолова (1828—1904). Сім'я, за дворянськими мірками, не була багатою; у Тульській губернії вони володіли маєтком Поповка.

Майбутній політик отримав середню освіту в знаменитій приватній гімназії Л. І. Поліванова в Москві (1881). Згодом він закінчив юридичний факультет Московського університету (1885). Після закінчення університету Георгій Львов почав працювати в судових і земських органах Тульської губернії.

Рання громадська діяльність

З 1887 року він був неодмінним членом Єпіфанського повітового присутства у селянських справах, а з 1891 року — неодмінним членом Тульського губернського присутства. Працюючи в земських органах, він дуже скоро завоював широку популярність як земський діяч. У 1893 році він висловив протест проти використання військових команд при придушенні селянських заворушень і пішов у відставку.

Протягом 1900–1906 років Георгій Львов обіймав посаду голови Тульської губернської земської управи та був активним учасником земських з'їздів. Земляк князя, Лев Миколайович Толстой, який знав усю родину Львових, схвалював його діяльність. Під час російсько-японської війни він сформував медичний військовий загін, з яким у травні 1904 року виїхав до Харбіна, де завоював авторитет головного об'єднувача земств на допомогу пораненим.

Політична кар'єра та Тимчасовий уряд

Політичний шлях князя був тісно пов'язаний з ліберальним рухом. Він був членом партії кадетів (1905—1917) та обирався до Державної думи I скликання. У 1914 році, з початком Першої світової війни, Георгій Львов очолив Всеросійський земський союз допомоги хворим і пораненим воїнам (ВЗС), а пізніше став головою Земгора.

15 березня (2 березня за старим стилем) 1917 року Львов очолив як міністр-голова Тимчасовий уряд, у якому обійняв також посаду міністра внутрішніх справ. В умовах двовладдя кабінет Львова здійснив ряд важливих кроків:

• Оголосив амністію всім ув'язненим;
• Скасував смертну кару;
• Скасував національні та конфесійні обмеження;
• Ввів хлібну монополію;
• Розпочав підготовку до скликання Установчих зборів.

Однак він не зміг утримати владу і 20 липня (7 липня за старим стилем) 1917 року залишив усі державні посади. Тимчасовий уряд після нього очолив військовий і морський міністр О. Ф. Керенський.

Життя після революції та еміграція

Після Жовтневої революції князь втік до Тюмені, де був заарештований у лютому 1918 року і ув'язнений під варту в Єкатеринбурзі. Проте він зумів втекти до Омська, звідти виїхав до США, а згодом — до Франції. У 1919 році він став організатором скликання Російської політичної наради в Парижі. У квітні 1920 року він відкрив Біржу праці для російських емігрантів у Франції. Георгій Львов помер 7 березня 1925 року в Парижі та був похований на цвинтарі Сент-Женев'єв-де-Буа.

Основні факти біографії