Перевідкриття минулого: як ми шукаємо, вивчаємо і зберігаємо культурну спадщину
Культура за книжковим визначенням — це загальна сукупність практик, уявлень, які передаються між людьми. Ми не засвоюємо це в школі чи університеті, засвоюємо це вдома і від інших людей, які вже є в цій культурній практиці. Культура — це те, що робимо, бо інші люди теж це роблять. Кожен українець є носієм культури, і чим більше ми знаємо про свою культуру, ділимося цими знаннями та практикуємо їх, тим міцнішою стає наша ідентичність.
Чи існує «культурна ДНК нації»?
Розмови про спадковість у контексті культури так чи інакше виводять нас до біології. Видається, що ми просто любимо говорити про те, що якась частина нашого культурного, соціального, міжіндивідуального життя пов’язана з нами біологічно. Але цей крок не є правильним. Культурне життя ніяк не впливає на генетику людини в цілому. Не існує жодної спадкової ознаки, яка передавалася б за Законами Менделя, чи просто через продовження роду, і відтворювалася, скажімо, в усіх українцях. Але, очевидно, якийсь біологічний фактор існує, тому що культурне життя відбувається в нашій голові. Щось у мозку змушує нас розпізнавати своє як своє.
Традиційне не завжди дорівнює автентичному
Те, що ідентифікуємо традиційною практикою просто тому, що це здається нам достатньо традиційним, не означає, що вона справді такою є. Те, що віримо в традиційність певної практики, не означає, що ми цього не вигадали. І це дуже важливий момент: річ може бути цілком традиційною і водночас — абсолютно не автентичною. Річ не в тому, яка конкретна послідовність чи сукупність окремих деталей нам потрібна, аби визначити належність до української культури. Річ у тому, що ми готові розпізнати як українську культуру, що ми готові розпізнати — як своє.
Культурна спадщина під загрозою
Відтоді, як Росія розпочала своє вторгнення в Україну, музейні куратори та історики країни займаються переміщенням артефактів та витворів мистецтва подалі від бойових дій. Рішення Путіна поставити під сумнів ідентичність та державність України зробило питання про знищення культурної спадщини нагальним далеко за межами вузькоспеціалізованої проблеми. «Вочевидь існує план знищення української ідентичності та культури за необхідності разом із фізичним знищенням українців», – каже Олеся Островська-Люта, директорка культурного центру «Арсенал».
Агентство ООН повідомило, що щонайменше 164 об’єктів культури були пошкоджені тим чи іншим чином. Музеї, церкви, цвинтарі та історичні споруди можуть постраждати від ракетних атак, обстрілів артилерії та стрілецької зброї.
Стан окремих об'єктів культурної спадщини
| Об'єкт | Стан / Пошкодження | Заходи захисту |
|---|---|---|
| Львівський собор | Під загрозою обстрілів | Вітражі закриті металевими листами |
| Статуї в Одесі | Під загрозою обстрілів | Захищені пірамідами з мішків з піском |
| Свято-Успенська Святогірська лавра | Зазнала авіаудару 12 березня; вибиті вікна та двері, пошкоджені церковні споруди | Перебуває близько до лінії фронту |
| Цифрові архіви музеїв | Загроза втрати даних | Створення резервних копій онлайн-волонтерами |
Як долучитися до збереження спадщини
Домашні архіви та сімейні історії можуть бути джерелом нашої національної спадщини – тих маленьких частинок, які разом формують нашу культуру та ідентичність. Комунікаційна агенція plusone social impact створила алгоритм «Досліди. Збережи. Поділись», який допоможе українцям дослідити свою культурну спадщину без спеціальних знань або підготовки.
- Дослідити: почати із власної родини та домашніх архівів.
- Зберегти: зафіксувати найцінніші сімейні історії та артефакти.
- Поділитися: поширювати знання про свою культуру серед суспільства.
Під час війни ми особливо відчуваємо, наскільки крихкою є наша культурна спадщина. Кожен із нас має зробити свій внесок для того, аби її зберегти. Це запорука сильної національної ідентичності і стійкості суспільства.