Історія православ'я на Луганщині

Православ'я сповідує переважна більшість віруючого населення Луганської області. Утвердження православ'я на сході України розпочалося із слов’янською колонізацією територій уздовж річок Сіверський Донець, Айдар, Деркул, Євсуг та ін. наприкінці XVI – початку XVII ст.

Історія XVII-XIX століть

Переважна більшість переселенців — українці, росіяни, серби — сповідувала православну віру. Надзвичайно цікавими свідками засвоєння краю у XVII ст. є «Преображенські» катакомби з храмовими комплексами, що розташовані біля Преображенного Сватівського району. Подібні печери існували неподалік від Новопскова.

З перших днів колонізатори краю прагнули налагодити у своїх поселеннях релігійне життя. Спочатку, не маючи власного храму, християни для здійснення треб запрошували священників з інших поселень, які іноді перебували за кілька десятків верст. Запорожці мали похідні полотняні або клейончасті божниці-намети. Подібний храм в ім’я Покрова Богородиці існував у Підгорному (нині Слов’яносербськ), в якому служив ієромонах Самарського Пустинно-Миколаївського монастиря.

У XVII- XVIII ст. на Луганщині почалося будівництво дерев’яних і кам’яних храмів. Деякі луганські храми були освячені відомим святителем Тихоном Задонським чудотворцем, єпископом Воронезьким. Розвиток промисловості у післяреформений період у другій половині XIX ст. сприяв різкому збільшенню населення, котре як і раніше залишилося у переважній більшості православним.

Видатні особи та перехід у православ'я

У цей час до православ’я наверталося багато представників інших конфесій. Православними стали відомі діячі краю:

• Гесс-де-Кальве — угорець, гірничий начальник Луганського ливарного заводу;
• Яків Нілус, Федір Фелькнер, Федір Мевіус — німці, гірничі начальники;
• Іван Тіме — німець за походженням, видатний учений і гірничий інженер.

Слід зазначити, що мати Ф. П. Мевіуса походила з роду Мартіна Лютера, а батько Пауль був пастором у Барнаулі. Окрім протестантів і католиків до православ’я наверталися і юдеї, про що повідомлялося тоді у пресі.

Старобільська кафедра та релігійне життя на початку XX ст.

На рубежі століть у краї спостерігається різке зростання кількості церков. Напередодні 1917 р. на Луганщині нараховувалося понад 300 парафій. У першій половині ХХ ст. приходи Луганського краю перебували у складі Харківської та Катеринославської єпархій. У 1916 р. у Харківській єпархії було засновано Старобільську кафедру вікарного єпископа.

Керівники Старобільської кафедри:

• Феодор Лебедєв (1916) — колишній єпископ Сумський.
• Неофіт Слєдніков (1917-1918) — перебував на кафедрі до дня своєї смерті.
• Павло Кратиров (1922) — був зміщений обновленцями через рік.
• Димитрій Галицький (1924-1925) — керував вікаріатом.

Антицерковна доба (1917-1989 рр.)

З приходом до влади більшовиків розпочалася доба антицерковних гонінь. Більшовики проголосили релігії як “пережитку минулого” безпощадну війну, що принесла численні страждання віруючим усіх конфесій. Окрім терору й підриву економічних підвалин церкви, уряд уміло використовував і поглиблював внутрішньоцерковні протиріччя.

За підтримкою влади лояльні до режиму церковні об’єднання обновленців змогли захопити значну кількість парафій. У 1922 р. харківські обновленські ієрархи відсторонили єпископа Старобільського Павла Кратирова за відмову підпорядкуватися їм. У 1920-х рр. Старобільська кафедра знаходилася у руках архієреїв Української синодальної (обновленської) церкви (УСЦ).