Сакральна архітектура Закарпаття: історія, пам’ятки та проблеми збереження

Релігійне життя на Бойківщині завжди відігравало важливу роль в житті громади. В народній культурі Карпат дерев’яна архітектура посідає особливе місце. Здавна життя тут було тісно пов’язане з лісом. Упродовж сотень років образ дерев’яного храму було доведено до досконалості, ідеальної гармонії.

Дерев’яні та муровані храми села Мала Мартинка

Відомо, що найдавніша церква стояла в урочищі Долинки. Дерев’яна церква з одним дзвоном згадується у 1733 році. Візитація 1784–1785 років не зафіксувала церкви в селі, а 1798 року знову йдеться про дерев’яну церкву. Греко-католицька церква Благовіщення Пресвятої Богородиці датується кінцем XVIII століття.

На початку ХХ ст. на бережку Голиця ще стояла дерев’яна церква Благовіщення Пресвятої Богородиці. Однонавна споруда мала низьку вежу з високим бароковим завершенням та малі вежки на гребенях дахів над навою і вівтарем. Спорудження нині існуючої мурованої церкви завершили 1907 року. Вочевидь, невдовзі після цього перестала існувати дерев’яна церква.

Церква св. арх. Михаїла

У 1751 році в селі була дерев’яна церква св. арх. Михаїла з вежею та двома дзвонами. У 1801 році згадувалася дерев’яна церква, що розпадалася. Тоді ж із бюджету намісництва було виділено кошти для будівництва мурованої церкви. Спорудження церкви розмірами 8×18 м з вежею 15 м заввишки завершили 1815 року. На початок ХХ ст. дахи церкви були вкриті ґонтом, вежа – бляхою. Після 1945 року стару церкву перетворили на кінотеатр, а у 1987 році – розібрали.

Порівняльні характеристики втрачених та існуючих об'єктів

Проблеми збереження дерев'яної архітектури

Знищити дерев’яну церкву можна по-різному. Найбільш радикальний і очевидний спосіб – це просто її розібрати. На Закарпатті свідоме руйнування дерев’яних церковних споруд у ХХ ст. можна поділити на три періоди. Перший тривав від початку століття до 1945 року, коли край увійшов до складу СРСР: у цей період продовжувалася розпочата в кінці XVIII та у ХIХ ст. заміна дерев’яних церков мурованими. Упродовж другого періоду, періоду панування радянської влади, церкви нищилися руками місцевих «активістів» за сценаріями, розробленими у партійних кабінетах. 1991 рік поклав початок третьому періоду нищення дерев’яних церков, який, на жаль, виявився дуже «плідним» і не закінчився, а триває дотепер.

Зі 156 втрачених у ХХ–ХХІ ст. об’єктів церковної дерев’яної архітектури 65 зникли за часів Незалежності, у 1991–2021 роках. А з-поміж цих 65 лише 10 згоріли, решта 55 були цілком буденно розібрані. Для дерев’яних церков великою загрозою є оббивання бляхою, іншими чужорідними матеріалами, спотворення архітектурних форм прибудовами або переробками. Масова бляхизація дерев’яних церков почалася з настанням релігійної свободи у 1990-х роках. Церкву оббивають бляхою, дерево під нею пріє і гниє, згодом церква оголошується прогнилою – її розкидають і будують новий мурований храм.

Пам'яткознавчий матеріал

Для дослідження історії сакральних об'єктів використовуються наступні джерела:

• Lehoczky Tivadar. Beregvármegye monographiája. Ungvár, 1881.
• Щербаківські Вадим і Данило. Українське мистецтво. Харків, Видавець Савчук О. О., 2015.
• Гаджеґа Василь. Додатки к исторіи Русинов и руських церквей в Марамороші. Ужгород, 1922.
• Мороз Володимир. У серці Мараморошу. Історія греко-католицької спільноти Дубового й околиць. Львів, 2019.