Політичні маніфестації та боротьба за Львів (1905–1919): місто як політична сцена

Життя Львова на початку XX століття та в роки Великої війни було насичене подіями, що демонструють протистояння українського і польського суспільства. Місто ставало сценою для маніфестацій, де релігійні та імперські свята використовувалися для саморепрезентації різних національних громад.

Історичні протистояння: 250-ліття облоги Львова (1905)

Дві паралельні події, присвячені одній історії — облозі Львова військами Богдана Хмельницького та московського царя Олексія в 1655 році — продемонстрували глибокі розбіжності. 11 листопада 1905 року Рада міста Львова урочисто відзначала річницю "оборони Львова від козаків та росіян". Польська частина суспільства святкувала звитягу міщанства, яке проявило "вірність Короні". Для русинів ця дата була нагадуванням про невдалу спробу "звільнення від лядської неволі".

Наступного дня, 12 листопада, в Народному Домі зібралося українське віче для вшанування пам'яті гетьмана Богдана Хмельницького. У доповіді редактор "Діла" Євген Левицький пов'язав становище українців у Львові із історією боротьби козаків проти Речі Посполитої, а відзначення Радою міста оборони Львова назвав прикладом польського шовінізму. Збори закінчилися виконанням гімну "Ще не вмерла Україна".

Політичні маніфестації після звільнення Львова (1915)

Після того як 9 червня 1915 року російська армія залишила Львів, життя не повернулося до звичного ритму. Українці були явно дезорганізовані та послаблені після репресій австрійської та російської влади. Натомість поляки мали більше можливостей для саморепрезентації через збереження позицій Римо-католицької церкви.

Ключові святкування 1915 року

• Перша річниця польських легіонів (6 серпня): У костелі бернардинів відбулося урочисте богослужіння "за перемогу польської зброї". У львівській пресі почав формуватися культ Юзефа Пілсудського.
• 85-ліття імператора Франца Йосифа (18 серпня): Програма максимально нагадувала звичні довоєнні традиції. О 14:00 годині з Цитаделі вистрелив 21 гарматний залп, а ввечері відбулася святкова програма в Міському театрі.

Однак загальний фон у вигляді епідемій, дефіциту і близького фронту свідчив про те, що повернення в минуле не буде.

Листопадовий чин та проголошення ЗУНР (1918)

В ніч на 1 листопада 1918 року, скориставшись обставинами, Львів було проголошено українським. На територію Західної України претендували одночасно дві нації — українці та поляки. Дмитро Вітовський, автор і командир Листопадового чину, заявив на засіданні Української національної ради: "Панове! Якщо сьогодні ми не візьмемо Львів — завтра його візьмуть поляки!".

У той час українці перебували в ситуації, суттєво складнішій за польську. У польських руках після п’ятдесяти років автономії краю зосереджувалася більшість цивільних та військових посад. Ця обставина зіграла фатальну роль під час боїв — критично важливою була вчасна доставка резервів залізницею, а машиністами переважно були поляки.

Бої за місто та втрата Львова

До 18 листопада у Львові трималася відносна рівновага сил між Галицькою армією та польськими повстанцями. Поляки розраховували на приїзд війська з Кракова й Варшави, тоді як українська допомога затримувалася через повстання проти гетьмана Павла Скоропадського в Наддніпрянщині. 12 листопада польське військо зайняло Перемишль, і оскільки мости на ріці Сян не вдалося підірвати, відкрився шлях на Львів для польської воєнної допомоги.

Надвечір 21 листопада 1918 року після трьох тижнів боїв за галицьку столицю українське військо й уряд ЗУНР вийшли з міста. Наступного дня весь Львів опанували поляки.

Хронологія подій та військова присутність