Дисидентський рух в Україні: причини, напрями та постаті

Дисидентський рух в Україні зародився у сер. 1960-х років як протест проти бездержавності, панування партійно-державної бюрократії, утисків національно-культурного життя, зростаючої русифікації. Термін "дисиденти" був занесений із Заходу і вживався для визначення інакодумців, які в тій чи іншій формі відкрито висловлювали свої погляди, що не збігалися з офіційною політикою.

Соціальний склад та масштаби руху

За підрахунками західних дослідників, кількість людей, які протягом 60—70-х років були заангажовані у різних формах дисидентської діяльності, сягала майже тисячі чоловік. Серед учасників руху були представлені різні верстви населення:

• інженери, лікарі, вчителі;
• журналісти, науковці, літератори;
• робітники, селяни, студенти;
• митці та священнослужителі.

Самостійницький напрям

Був найбільш переслідуваним саме самостійницький напрям. Його прихильники виступали за державну незалежність України, яку планували здобути мирними засобами, хоча окремі з них не відкидали можливості збройного виступу.

Наприкін. 1950-х років у західноукраїнських областях виникло кілька нелегальних організацій: Об'єднана партія визволення України, Українська робітничо-селянська спілка, Український національний комітет та ін. Серед них виділялася Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), яка була створена у 1958 р. на Львівщині групою юристів.

Представники дисидентського руху

Нижче наведено основні відомості про представників напряму та організації того часу: