Зародження та розвиток дисидентського руху в Україні

Після смерті Й.Сталіна, в умовах хрущовської «відлиги», в Україні знову розгорнувся опозиційний рух. Наприкінці 50-х – на початку 60-х років усі наявні позитивні можливості хрущовської «відлиги» були фактично вичерпані. У цих умовах «шістдесятники» поступово сформували опозицію владним структурам.

Поняття та витоки дисидентства

Дисиденти (від лат. dissidens – незгідний) – учасники опозиційного руху в СРСР з кінця 50-х – до середини 80-х; виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в неросійських республіках – за національні права, власну державність. Дисидентство значною мірою виросло з процесів десталінізації та послаблення «паралічу страху», які розпочав Микита Хрущов, а також з оновлення суспільної свідомості.

Основними причинами його піднесення в Україні були:

• практично бездержавний статус республіки;
• монопольна влада партійно-радянської бюрократичної верхівки;
• постійні утиски й обмеження національно-культурною розвитку;
• цілеспрямована русифікація українського населення республіки.

Основні течії та ідеологія

Ідеологія дисидентства, зароджена як сумнів у доцільності окремих ланок існуючої системи, поступово перетворилося у тверде переконання необхідності докорінних змін у суспільстві. Дисидентський рух в умовах України неминуче набув національно-демократичного забарвлення.

Основними течіями дисидентського руху були:

• Правозахисне або демократичне дисидентство, представлене в УРСР Українською Гельсінською групою.
• Релігійне дисидентство, представники якого боролися за фактичне визнання свободи совісті та відновлення українських церков.
• Національно орієнтоване дисидентство, яке рішуче виступало проти русифікації.

Методи боротьби та «Самвидав»

Проявом дисидентського руху стали підпільний або легальний супротив антинародним діям партійно-державного режиму. Серед різних методів боротьби дисидентів найбільш ефективними були листівки, публікації в закордонній пресі та «самвидави».

Самвидав – у СРСР неофіційне копіювання і розповсюдження творів, не схвалених радянським режимом. У 1970 р. В. Чорновіл почав видання у Львові самвидавничого журналу «Український вісник».

Українська Гельсінська група (УГГ)

9 листопада 1976 р. створена Українська громадська група сприяння виконанню Гельсінських угод. Її завданнями були: ознайомлювати українське суспільство з Декларацією прав людини ООН та збирати докази порушення владою прав людини і національних прав в Україні.

Провідні діячі дисидентського руху

Репресії проти інакомислячих

У вересні 1965 р. Україною прокотилася перша хвиля арештів проти дисидентів. 30 грудня 1971 р. Політбюро ЦК КПРС вирішило провести всесоюзну кампанію щодо ліквідації дисидентського руху і самвидаву (акція «24»). Масові арешти 1972 р. в Україні дістали назву «великого погрому». Найактивніші учасники пройшли крізь табори, тюрми та заслання, а деякі з них загинули у таборах – Ю. Литвин, В. Марченко, В. Стус, О. Тихий.