Князь Георгій Євгенович Львов: державний діяч та голова Тимчасового уряду

Князь Гео́ргій Евге́ньевич Львов (21 жовтня [2 листопада] 1861, Дрезден — 7 березня 1925, Булонь) — видатний російський державний і політичний діяч. Він увійшов в історію як перший міністр-голова Тимчасового уряду Росії, очолюючи його з 2 (15) березня по 7 (20) липня 1917 року.

Походження та освіта

Георгій Євгенович був представником княжого роду Львових, що є однією з гілок Рюриковичів. Його батько — князь Євгеній Володимирович Львов, а мати — Варвара Олексіївна Мосолова. Хоча рід був знатним, сім’я, за дворянськими мірками, не була багатою.

Майбутній політик отримав якісну освіту:

• Закінчив приватну Полівановську гімназію в Москві (1881).
• Закінчив юридичний факультет Московського університету (1885).

Громадська діяльність та робота в земствах

Після закінчення університету Георгій Львов працював у судових і земських органах Тульської губернії, де дуже скоро завоював широку популярність як земський діяч. Він обіймав посаду голови Тульської губернської земської управи та був учасником земських з’їздів. Його діяльність схвалював земляк — письменник Лев Миколайович Толстой, який добре знав усю родину Львових.

Під час Російсько-японської війни він сформував медичний військовий загін, з яким у травні 1904 року виїхав до Харбіна для допомоги пораненим. Пізніше, у роки Першої світової війни, він став головою Всеросійського земського союзу допомоги хворим і пораненим військовим (1914–1915).

Політична кар'єра та державна діяльність

Політичний шлях князя був тісно пов'язаний з роботою в державних інституціях:

• Був обраний до Першої Державної думи, де очолив лікарсько-продовольчий комітет.
• На гроші уряду та фінансових організацій створював пекарні, їдальні та санітарні пункти для малоімущих.
• Займався наданням допомоги переселенцям у Сибір і на Далекий Схід.
• У 1909 році відвідав США та Канаду для вивчення переселенської справи.

Керівництво Тимчасовим урядом

2 (15) березня 1917 року, під час Лютневої революції, імператор Микола II одночасно зі своїм зреченням призначив Г. Є. Львова главою Тимчасового уряду. На цій посаді він керував серією реформ, спрямованих на радикальну лібералізацію країни. Зокрема, було введено загальне виборче право, надано свободу преси та слова, а також скасовано смертну кару. Однак 8 (21) липня 1917 року він написав прохання про відставку, і уряд очолив Олександр Керенський.

Життя після 1917 року

Після Жовтневого перевороту доля князя склалася драматично. 28 лютого 1918 року він був заарештований у Єкатеринбурзі. Через три місяці його випустили під підписку про невиїзд, після чого він негайно залишив місто та попрямував до Омська. Згодом Георгій Євгенович емігрував і провів останні роки життя у Франції.

Основні відомості про Г. Є. Львова