Архітектура як вид мистецтва: визначення, основні завдання та поняття
Архітектура (від давньогрецького: ἀρχι-, «головний», і τέκτων, «творець»), або зодчество — це мистецтво і наука будувати, проектувати будівлі та споруди, а також сама сукупність будівель і споруд, що створюють просторове середовище для життя і діяльності людини. Як зазначав М.В. Гоголь: «Архітектура – також літопис світу…». Вона створює матеріально організоване середовище відповідно до прагнень людей, технічних можливостей та естетичних поглядів.
У архітектурі взаємопов'язані функціональні (користь), технічні (міцність) та естетичні (краса) властивості об'єктів. Цю специфіку найкраще виражає класична Тріада Вітрувія: Міцність, Користь, Краса (лат. Firmitas, Utilitas, Venustas). Давньоримський архітектор Вітрувій також виділяв шість складових частин архітектури: ординація (лад), благовидність (прикраса), сорозмірність, економія, евритмія та дистрибуція.
Античне мистецтво та архітектурні ордери
Саме для будівництва храмів греки розробили так званий ордер — принцип архітектурної композиції з певними елементами та пропорціями. Грецький ордер не є застиглим каноном, а вільно змінюється і використовується в архітектурі й донині.
Існує три основні ордери:
- Доричний ордер: найдавніший, його колони рівномірно товщали донизу, що створювало враження моці. Капітель виконувалася простою, без прикрас, а саму міць колон порівнювали з чоловічою фігурою.
- Іонічний ордер: витонченіший стиль, де колони були стрункішими (їх порівнювали з жіночою м'якістю), а капітелі мали прикраси у вигляді двох завитків — волют.
- Коринфський ордер: найошатніша та найстрункіша колона, що прикрашалася капітеллю з різьбленого листя та квітів. Її легкість і грацію порівнювали з юністю дівчини.
Еволюція стилів: від Середньовіччя до Просвітництва
В середні віки антична культура поступово перероджується. У європейському мистецтві X—XII ст. панував романський стиль. Це був час феодальних міжусобиць, тому будівлі мали вид фортець: широкі стіни, вузькі вікна та високі вежі. На зміну йому в кінці XII століття приходить готика — час розквіту міст та соборів. Готичний стиль відрізняють високі вікна, легкі арки та устремління всієї конструкції вгору.
В епоху Відродження виникає бароко (від португальського «перлина неправильної форми»). Для нього характерна вигнутість форм, велич та гра світла і тіні, що створює враження руху будівлі. Завершенням бароко в середині XVIII ст. став стиль рококо — підкреслено примхливий, декоративний та подрібнений.
У вік Просвітництва утверджується класицизм (від лат. classikus — «зразковий»). В його основі лежить культ розуму та ідеального порядку, де як джерело використовується антична спадщина. На початку XIX ст. класицизм вступає в період ампіру (від франц. «імперія»).
Порівняльна таблиця архітектурних стилів
| Стиль | Період | Основні характеристики |
|---|---|---|
| Романський | X—XII ст. | Масивність, напівциркульні склепіння, вигляд фортеці, вузькі вікна. |
| Готика | Кінець XII ст. | Загостреність, стрімкість вгору, легкі арки, ажурна кам'яна різьба. |
| Бароко | XVII — сер. XVIII ст. | Вигнутість форм, декоративність, гра світла і тіні, велич. |
| Класицизм | XVIII — поч. XIX ст. | Культ розуму, ідеальний порядок, використання античної спадщини. |
Розуміння термінів: архітектура та зодчество
Слово «архітектура» запозичене з давньогрецької мови через посередництво польської. На Русі «архітектоном» називали голову артілі теслярів (будівельників з дерева). Натомість голову будівельників-мулярів називали зодчим (від давньоруського «зьдъ» — кам'яна стіна). Спочатку зодчеством називали лише кам'яне будівництво. З часом термін «архітектор» став позначати європейську вчену будівельну науку, а «зодчество» — національні традиції, наприклад, «руське дерев'яне зодчество».
Сьогодні архітектурні роботи сприймаються як культурні символи. Однією з найвищих міжнародних нагород у цій галузі є Прітцкерівська премія, а щороку в перший понеділок жовтня відзначається Всесвітній день архітектури.