Тараканівський форт — унікальна оборонна споруда XIX століття

Форт-застава Дубно, відомий також під назвами Тарака́нівський форт, Ду́бенський форт або Нова Дубенська фортеця — це оборонна споруда та архітектурна пам'ятка XIX століття. Він розташований неподалік від села Тараканів Дубенського району Рівненської області, в мальовничій місцевості над річкою Іквою. Неподалік проходить автомобільна траса Київ — Чоп (автошлях М06).

Загальні характеристики об'єкта

Дані про сучасний стан та історію будівництва наведені у таблиці нижче:

Історія створення

Після третього поділу Речі Посполитої наприкінці XVIII століття по лінії Збараж — Броди — Берестечко — Сокаль пройшов кордон між Російською та Габсбурзькою (з 1804 року Австрійською) імперіями. Для оборони своїх західних рубежів царський уряд приймає рішення про будівництво системи оборонних укріплень. Під містечком Дубно для захисту залізничної лінії Львів — Київ будується Дубенський форт, що став відоміший у наш час під назвою Тараканівський форт.

Головним ідеологом будівництва низки укріплених районів став герой оборони Севастополя, військовий інженер-фортифікатор генерал-ад'ютант Едуард Тотлебен. Будувати укріплення почали згідно з наказом Імператора Олександра III від 15 серпня 1885 року. Форт побудував військовий інженер полковник Борисов у 1889 році. 1890 року в рамках великих військових маневрів на Волині форт оглянули члени царської родини Олександра III, що свідчило про готовність об'єкта. Окрім каменю та цегли, при модернізаціях конструкцій, які тривали до 1896 року, використовували у будівництві новітній у Російської імперії матеріал — бетон.

Воєнний період та випробування

Перші випробування для форту припадають на роки Першої світової війни. У червні 1915 року частини південно-західного російського фронту відійшли з форту після короткого бою, підірвавши кофри в рові, бункери на бойових позиціях та частину безпечних казематів. Влітку 1916 року під час Брусиловського прориву російські частини вибили з цих укріплень частини 4-ї австрійської армії. В цих боях загинуло 200 австрійських солдатів, які поховані біля форту.

Історія оборони продовжується у наступні роки:

• 1920 рік: Під час Польсько-радянської війни війська Будьонного не змогли сходу вибити поляків з форту. Гарнізон форту під командуванням Віктора Матчинського бився в оточенні, допоки мав припаси, після чого вдало здійснив прорив.
• Друга світова війна: Форт мало використовувався. 1939 року польський гарнізон покинув споруду без бою.
• Період німецької окупації: Німецькі війська розташовувались на території форту, облаштувавши тут склади боєприпасів. 1944 року на території форту відбувся стрілецький бій.

У радянські часи, зокрема у 1965 році, Міністерство торгівлі УРСР зробило спробу обладнати на базі форту склад консервованої продукції. Були проведені роботи з розчистки казематів, виготовлені стелажі, двері, проведено освітлення, але надмірна вологість і випаровування не дали можливості зберігати продукти. Штаб Прикарпатського військового округу також зробив спробу обладнати склад автотракторних запчастин, але від ідеї відмовилися з тієї ж причини.

Опис та архітектурні особливості

Форт має форму ромба зі сторонами до 240 метрів. Ззовні він оточений глибоким ровом із земляними валами, укріпленими потужними стінами. Периметр форту складений зі 105 так званих безпечних казематів і, щоб до них потрапити, треба було подолати подвійну лінію оборонних рубежів.

В центральній частині форту зведена двоповерхова казарма, до якої ведуть чотири підземні ходи, прокладені під другим земляним валом. Центральною спорудою комплексу був ошатний, облицьований, як і каземати, червоною цеглою офіцерський корпус. У ньому розташовувався штаб коменданта форту, житлові та господарські приміщення для роти артилерії. Офіцерський корпус і каземати частково збереглися, вражаючи уяву зовсім не військовою витонченістю.

Форт мав численний гарнізон (у казематах форту міг розміщатися 800 осіб) та був добре озброєний, оснащений далекобійними гарматами великого калібру. Існує також важкодоступна частина форту — «Земляне укріплення», відділене від основного масиву залізницею.